Чигиринські походи. 1677–1678. Ю. В. Сорока
Читать онлайн книгу.
що час для наступу на Лівобережну Україну був обраний Дорошенком надзвичайно вдало. На Лівобережжі саме набирало обертів антимосковське повстання, викликане свавіллям царських воєвод і поведінкою Івана Брюховецького, який, будучи висуванцем козацької черні, зрадив її інтереси на користь московського нобілітету. В ході цього повстання, у військовому таборі під Опішнею, що на Полтавщині, козаки вбили гетьмана Брюховецького, і 8 червня 1668 року Петра Дорошенка було оголошено гетьманом всієї України.
Однак, незважаючи на таку швидку перемогу, гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало не надто довго. Розуміючи, що відбувається зміцнення гетьманської влади в Україні, Московське царство і Річ Посполита, кожен зі свого боку, взялися підривати її шляхом підтримки численних суперників Дорошенка в боротьбі за гетьманську булаву, а також раптовою військовою агресією на правому боці Дніпра. Тож Дорошенку не залишалось нічого іншого, аніж, призначивши наказним гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного, повернутися на Правобережжя.
Утім, як з'ясувалося, Многогрішний не був тією людиною, яка могла б якщо й не продовжити роботу Дорошенка на Лівобережжі, то принаймні втримати там військову присутність гетьмана. Наступ московських військ під командуванням Григорія Ромадановського на Ніжин і Чернігів призвів до того, що Многогрішний запанікував. Врешті, зваживши на відсутність військової допомоги від Петра Дорошенка, а також на тиск промосковськи налаштованої частини козацької старшини та православного духовенства, Дем'ян Многогрішний був змушений піти на переговори з царським урядом. У ході переговорів Многогрішний публічно відрікся від союзу з Петром Дорошенком і погодився співпрацювати з Москвою, завдяки чому 17 грудня 1668 року на старшинській Раді, що відбулась у Новгороді-Сіверському був обраний так званим «сіверським гетьманом».
Проте офіційна позиція, яку озвучив під час переговорів у Новгороді-Сіверському Дем'ян Многогрішний, зовсім не свідчила про фактичне припинення його зв'язків із Дорошенком. І не лише зв'язків, а й підтримки політики гетьмана. І такий стан речей підкреслили підписані за результатами переговорів між московським урядом і Многогрішним Глухівські статті 1669 року. Згідно з умовами статей, московські воєводи відтепер залишалися лише в п'яти українських містах – Києві, Переяславі, Чернігові, Ніжині й Остері. Крім того, під булавою козацького гетьмана мало перебувати реєстрове військо кількістю у тридцять тисяч козаків, а податки віднині мали збиратися козацькою старшиною, а не московськими урядовцями. І хоча гетьман України, як і раніше, не мав права зноситися самостійно з володарями третіх країн, а права селянства на отримання козацьких привілеїв було обмежено, можемо твердити, що Глухівські статті значною мірою повертали Московське царство і Гетьманщину до Березневих статей 1654 року, скасовуючи підписану Брюховецьким Московську угоду.
На початку 1669 року