Арахнофобія. Ю. В. Сорока
Читать онлайн книгу.
згоден?
– Завжди згоден. Схоже, Сердюк і Мостовий були пов'язані з криміналом, можливо, й Бондаренко. Нічого конкретного він мені не оповів, але поглянь у себе в базі даних, може, щось спливе.
– Обов'язково. Це все?
– Поки що все. Хіба ось: Барбара підтвердила, що годинники, знайдені на вбитих, – дійсно подарунок Бондаренка Сердюку і Мостовому. До речі, їхні трупи вже упізнано?
– Не зовсім. Родичі сказати нічого не змогли напевно, сам розумієш. А експертизу ДНК очікувати будемо не менше двох місяців.
– Ну, звичайна ситуація. Ще що?
На тому кінці дроту прокашлялись і зашелестіли паперами.
– Власне, ми підійшли до мого прохання, – нарешті мовив Галкін. – Маю неперевірену доки інформацію, що Бондаренко не сам прибув із Польщі в Україну. З ним були й інші двоє постраждалих. Поки невідомо, що Сердюк і Мостовий робили на просторах Речі Посполитої. Маєш з'їздити на літовище, зустрітися зі стюардесами з того рейсу. Нехай підтвердять, що наша трійця дійсно прибула разом, ну, й, можливо, щось упало в очі. Навряд чи щось там вкопаєш, але… ну, ти розумієш, про що я. У мене часу немає зовсім, за годину в генерала маю бути.
– Зроблю, – згодився Ярослав. – Що з моєю гільзою?
– Добре, що нагадав! Зараз біжу, з машини зателефоную до експертів. Пізніше зустрінемося, про все розповім. – У слухавці запищали сигнали відбою – за своєю звичкою Галкін ніколи довго не прощався.
Ярослав поглянув на годинник. Була за чверть друга. Сонце видерлося на прозорий купол небосхилу і звідти посилало таку несамовиту спеку, що мимоволі в уяві з'явився кухоль прохолодного пива. Він вирішив набрати номер Федька.
– Як успіхи, Федоре? – запитав, коли почув невиразне мугикання.
– Ярик? Я вже хотів телефонувати тобі! – Нестеренко, здавалося, зрадів дзвінку. Ярослав насторожився. Помічник раніше ніколи не виявляв захоплення від того, що його витягували з затишної нірки під назвою Інтернет.
– Що трапилося? – запитав Ярослав.
– Чортівня якась! Хтось заліз у мій комп. Не розумію, як це могло статися, у мене такий «антишпигун»… А почалося за кілька годин після того, як давав на закриті сервери деякі запити про нашу замовницю і старих знайомих Бондаренка. Ти приїзди, я все на місці розповім.
– Я неподалік, – Ярослав умить забув про крижаний кухоль пива. – За десять хвилин буду.
– Давай, чекаю.
Ярослав, роздумуючи, поглянув на таксі, яке стояло неподалік, очікуючи пасажирів, але, зрештою, махнув рукою. На своїх двох можна було дістатися до Федька за десять хвилин, тоді як автомобіль, з огляду на затори, долатиме цей шлях у півтора раза довше. Він, не оглядаючись, швидко покрокував геть.
Розділ 9
Щось трапилося. Це Ярослав відчував шостим чуттям, поки навіть не розуміючи, що змусило зародитися таким підозрам. Тиша в під'їзді й тихе гудіння у шахті ліфта не навіювали тривоги. Про спокій літніх вакацій і липневого тепла промовляли також дитячий сміх і веселі крики з ігрового майданчика, добре чутні завдяки вибитій кимсь шибці у під'їзді. Проте загартовані роками неспокійного життя