Ukrainian dream. «Последний заговор». Василь Зима
Читать онлайн книгу.
випила і що в неї в гостях подруга. Марк зачинив за собою двері і сперся на них спиною. Даша увімкнула світло і зойкнула.
– Я впав, – кидаючи сумку на підлогу.
– Давай я оброблю рани. Боже, дурень, бився з кимось. Ти ж бився, Марку, що ти брешеш? Іди сюди, – схопила його за руку й потягла до спальні. На ліжку, в якому він із Дашею вперше займався сексом, сиділа її подруга Мартіна і пила вино. Марк багато чув про цю дівчину, але бачив її вперше.
– Привіт. – Мартіна поставила келих на підлогу й закинула ногу на подушки.
– Я знаю, що тобі зовсім не подобаюсь, тому припини робити вигляд, що рада мене бачити.
– Фу, який хам, – вона поглянула невдоволено на Дашу і, вигнувшись, наче кішка, солодко потягнулася.
– Дивно, що в тебе не хрустять кістки, – Марк усміхнувся і, заплющивши очі, терпляче чекав, поки Даша протре рани спиртом.
– Я ще молода, крім того, постійно займаюся сексом, бігаю зранку та відвідую спортзал.
– Ясно. Ай! – прикусив губу і застогнав.
– Нехай поболить, будеш знати, як битися.
– Дурна ти, Дашо. Я взагалі не лікуватися прийшов, ти хотіла поговорити. Так говори давай.
– А чому ти думаєш, що не подобаєшся мені? – Мартіна сказала це дуже тихо.
– Даша сказала. За її словами, ти хочеш, аби вона одружилася лише з мільйонером і жила, як у казці. Я не мільйонер, і якщо життя зі мною й можна буде назвати казкою, то дуже вже страшною, – знову скрикнув і відчув, як кров потекла на груди.
– Ми поговоримо пізніше, Марку. Зараз у нас із Мартіною інша тема.
– Мене не цікавлять ваші теми. Давай закінчуй процедури, я маю зателефонувати.
– Гад ти, Марку, – наклеїла на підборіддя пластир і, приклавши мідний медальйон до брови, чмокнула Марка в губи. – Я з тобою тепер довго не зможу цілуватися.
– Даремно ти жартуєш, мала, я не буду з тобою миритися і цілуватися теж не буду. Те, що ти трахалася з мужиком, – твої проблеми. Моя проблема лише одна я тебе любив, і в мене таке відчуття, що цей мужик трахнув мене.
– Гад, гад, – кинула бинт на підлогу і, впавши на ліжко, закрила обличчя руками. Схлипнула кілька разів.
– Ти мені просто скажи, хто він. От і все. Чуєш, скажи його ім'я, Дашо! – підійшов до неї, торкнувся рукою чола. – Мені не треба нічого більше.
– І мене? – подивилася йому в очі, її очі були червоними від сліз і дивилися щиро й віддано. Він знав: так дивляться ті дівчата, які вже ніколи тебе не зрадять. Мовчав, і вона зрозуміла, що, допоки не скаже імені, він не заговорить із нею.
– Гончаренко Петро, – повернулася до стіни і втерла долонею сльози.
– Це той тип із мерії, який відповідає за транспорт і їздить на чорному «порше»?
– Так, тільки в нього сірий «порше», – підвелася й пішла на кухню.
– Стій, – притиснув до дверей. – Ви робили це в нього на дачі?
– Е-е-ей, – Мартіна помахала рукою, – ви не забули? Я іще тут.
– Ні, у нього на квартирі, – зробила вигляд, що не почула подругу.
– Мартіно, ми знаємо, що ти тут, – глянув у її бік, – і цього достатньо.