Ukrainian dream. «Последний заговор». Василь Зима
Читать онлайн книгу.
больше, и воспитывать тебя буду я, – вона гадала, що він заплаче, навіть відвернулася, щоби не бачити його сліз. Але він не заплакав. Просто втер носа, прикусив сильно нижню губу й тихо промовив:
– Нам не буде сумно вдвох: я знаю багато ігор.
– Я тоже, – вона раптом схопилася за серце, поволі підійшла до крісла, міцно взялася за його ручки, сіла і, хапаючи ротом повітря, розщепила кофту. Вона сиділа якраз навпроти вікна, у небі все ще стояв великий темно-червоний пес, і їй здалося, що він кличе її до себе. – Принеси воды, Давид, и возьми в холодильнике таблетки, быстрее, пожалуйста.
– Зараз, бабусю, зараз. – Він вибіг із кімнати. Налив води у склянку, відчинив холодильник, і, кинувши на підлогу кетчуп, масло і якийсь слоїк із рідиною, знайшов-таки пігулки, і, затиснувши їх у кулаці, пішов до зали. Бабуся сиділа в кріслі, і перше, що він побачив, – її погляд, він був абсолютно відсутнім: вона дивилася у вікно, і в її карих зіницях він бачив великого темно-червоного пса, той поволі йшов небом і не зважав на те, що відбувається на землі. Давид упустив склянку, і та, голосно дзенькнувши, розбилася, вода розтеклася підлогою, пігулки він і далі тримав в кулаці. – Бабусю, – він вимовив це спершу тихо, бабусю, – сказав уже голосніше, – бабусю! – крикнув на повен голос, потім узяв її за руку, та поволі холонула, він приклав долоню до чола, воно було ледь теплим. Давид поцілував бабусю в губи і, голосно скрикнувши, завмер.
Його раптом почало трясти, пігулки таки впали на підлогу, губи тремтіли, і було чутно, як цокотіли зуби. Давид різко розвернувся й побіг геть із квартири. Він вибіг на вулицю і, не побачивши нікого біля під'їзду, швидко пішов у бік Дніпра. Давид сидів на березі кілька годин, аж поки не стало зовсім темно, потім він повернувся до будинку. Але там побачив тільки машину «швидкої» і кількох міліціонерів, а ще він побачив у натовпі цікавих маму: вона стояла, бліда й байдужа, і не дивилася навколо. Давид ступив кілька кроків уперед, а потім раптом зупинився і, розвернувшись, швидко побіг геть. Його обличчя було червоним від сліз, і він уперше в житті відчув, як болить у людини серце. Йому стало моторошно, але повертатися додому він не хотів. Він просто зрозумів, що в нього більше немає дому.
Розділ 5 (Chapter 5)
– Миша, перезвони мне, я дома, – вона вимкнула мобільний і підійшла до телефону. Трохи почекала і, коли затих третій дзвінок, підняла слухавку: – Что я хотела тебе сказать? А ты угадай. Миша, ну что ты опять – «Нету времени, нету времени», ты угадай. Нет, нет, нет, опять не угадал. Я беременна. Ты не рад? – У її голосі було не просто здивування, в нім був переляк. – Поговорим дома. Что, ты хочешь сказать, что не рад тому, что я беременна? Ну и гад ты, Миша, – вона кинула слухавку і, сівши на підлогу, голосно схлипнула й завмерла. Їй раптом стало страшно.
Міша повернувся ввечері. Вона сиділа перед телевізором і їла картопляні чіпси. У неї був кепський настрій, і вона навіть не встала, щоби вийти йому назустріч. Чекала, поки він роззується, перевдягнеться, помиє руки і підійде нарешті до неї, і обійме за шию, й скаже щось ніжне й дуже хороше. Міша ввійшов одразу. На ньому був темно-синій костюм і до блиску