Мідний король. Марина и Сергей Дяченко
Читать онлайн книгу.
тебе й підвісять за оце саме «буває»… Хто це в тебе?
Розвіяр заслонив обличчя ліктем – занадто яскравим здалося світло розпаленого ліхтаря.
– На бакені сидів. Я вже думав, потопельник.
– «На бакені»… навіщо підібрав його, тебе питаю? Мало клопотів? Мало тобі другого попередження?
– Ну помирав же, тобто на бакені… Зовсім ще хлопчисько.
Власник молодого сварливого голосу підігнав свій човен ближче.
– Гей, відповідай-но, хто такий!
– Розвіяр.
– Звідки взявся?
– За борт… упав.
– З якого корабля, ану, не брехати!
– З «Крилами».
– «Крилама» проходила сьогодні, – сварливий хмикнув. – Юнга?
– Ні.
– Щось мені не подобається цей один, – пробурмотів сварливий чоловік. – Ану… поглянь-бо на мене, шмарклю!
Розвіяр підняв голову. Сварливий чоловік дивився на нього з півтемряви, високо піднявши ліхтар.
– Старий, – сказав зміненим голосом. – Ану, поглянь на нього, тобі там ближче. Здається мені, що в нього гексава мармиза.
Бакенник, який підібрав Розвіяра, посвітив йому в обличчя ліхтарем. Розвіяр зажмурився.
Тихенько плескалася хвиля, торкаючи лопаті гребних коліс.
– Що? – сказав бакенник зміненим голосом. – Викинули з корабля, так?
Розвіяр знову почав дрижати. Сварливий лайнувся довго й незрозуміло.
– Не люблять вони, – пробурмотів бакенник. – Так. У них із цим… суворо.
Сварливий знову вибухнув лайкою. Обклав Розвіяра, тоді перекинувся на Золотих і далі лаявся без упину – монотонно. Очі його, звернені до сяйливого міста, блищали, мов у щура в барабані.
– А робити ж що? – спитав бакенник у простір. – Я й сам… У самого тимчасове право на проживання, два попередження, а з третім проженуть мене у три вирви… Що з тобою робити, хлопче? Куди дівати? У місто не можна… Та й тут теж негодяще місце для гекса, ох, Шуу тебе роздери…
Він закрутив головою, мов сподіваючись, що з хвиль підніметься раптом підходяще місце для Розвіяра.
– Викинь його, – сказав сварливий.
– Так, цей…
– Або відвези до маяка.
Бакенник похлинувся:
– Та він же несповна розуму! Хто його зна, що… Ганятися почне, або вб'є, і нічого йому за це не буде… Як тоді, коли він рибалку зарізав…
– Ну тоді викинь.
– Я ж не Золотий – людину в море викидати, – тихо сказав бакенник.
– Ну вези.
– Далеко, це ж пацюків ганяти, а вони й так заморені.
– Ну викинь, чого ти мені голову морочиш? Раніше треба було думати, перш ніж гексаня підбирати, старий дурню, утробина відрижка…
І знову ринув одноманітний потік лайки.
Одинока скеля здіймалась над водою камінним островом. Човен Розвіярового рятівника підійшов до нього вдосвіта, коли небо сіріло, гублячи зорі. Поблизу було чути, як тріщить і виє полум'я в прозорій чаші маяка.
– Ну от, – сказав бакенник. – Доля в тебе, хлопче, звісно… ех. Знав я одного гекса… Справжнісінький звір, звісно, але мені