Юрій Юрійович, улюбленець жінок. Євген Положій
Читать онлайн книгу.
і поплескати по плечу. Ні в якому разі у цілях конспірації не можна називати власне ім’я, навіть якщо і наречений, і наречена просто вистрибують із весільних вбрань від бажання познайомитись – саме у цей момент усі мають зрозуміти, що насправді ви – їхні давні друзі. Родичі з боку нареченого думатимуть, що вас запросили з боку нареченої – і навпаки. Не соромтесь випити посеред залу «по штрафній», це зближує. Навіть якщо вас потім битимуть, то за все загалом. Отож почувайте себе легко і спокійно і не забувайте, для чого прийшли: поки ніхто нічого не підозрює, сміливо сідайте за стіл і їжте-пийте в три горла, азартно вступайте в бесіди з сусідами на політичні теми, вигукуйте тости, тобто поводьтеся природно. Із суворим виразом обличчя, міцно стиснутими кулаками і питанням «Як дівоче прізвище нареченої?» її батько до вас підійде не раніше, ніж за півгодини. Та і за цей короткий відрізок часу ми з Юрієм Юрійовичем примудрялися налаштувати проти себе майже всю чоловічу половину весілля. Моя дівчина досить симпатична і безпосередня. Відомо, що на весіллі на будь-яку жіночу безпосередність чоловіки реагують, як пси на тічку в суки. У такому стані вони напрочуд агресивні й нанівець позбавлені почуття гумору. За Ларисою на кожному весіллі ходило не менше трьох кавалерів, не рахуючи старшого дружку, як правило, якогось здоровенного тупого лобуря. Претензії та бійка можуть виникнути з будь-якого дрібного приводу. Наприклад, одного разу, тільки-но сівши за стіл, я дунув у тарілку – там сиділа муха. Мені поставили у провину неповагу до весілля, мовляв, що ж ти, собако, в тарілку плюєш? Зрозуміло, що пояснювати щось людям у такому збудженому стані – річ безперспективна. Тому, після всіх правильно виконаних дій, нашим останнім та найголовнішім із Юрієм Юрійовичем завданням було швидко і непомітно зникнути. Нас жодного разу так і не побили, хоча, чесно кажучи, було за що. На «другий день» Ларису, як правило, довго розпитували, що за два таких нахабних хлопця приходили вчора? Вона розгублено розводила руками і казала, що сама вперше нас бачила.
Отак ми й жили. Не скажу, що розкішно, зате весело.
У дитинстві я думав, що всі корисні речі, наприклад, риб’ячий жир, обов’язково повинні бути несмачними, а всі важливі та необхідні пристрої там, прибори – обов’язково незручні в користуванні, інакше вони нічого не варті. Тобто щось смачне, приміром шоколад, не може аж ніяк бути корисним. Таке моє розуміння природи корисності й важливості явищ і речей витікало з практичних спостережень: по-перше, мій батько завжди казав, що нічого в житті не дістається легко, а по-друге – так воно й було насправді. Тим більше що по радіо і телевізору тільки й розказували, що про битви: то за урожай, то з буржуазним націоналізмом, то з світовим імперіалізмом. Тобто така була загальнодержавна філософія – максимально ускладнювати людям життя на кожному клаптику їхнього існування. Певне, хтось у високому керівництві вважав, що тільки так із нас можуть вирости справжні будівники комунізму. Щоб вони сказали зараз, не дай бог, були б вони живі?
Приблизно