Мисливські усмішки (збірник). Остап Вишня
Читать онлайн книгу.
залишилися дві недогризені стельки.
Але то нічого, – ви все рівно Джека любите, він уже носить поноску, він шукає речі, і ви самі бачили його першу стойку у дворі на сусідчину рябеньку курку.
Ви ще й «піль» йому не сказали, а вже в роті в нього весь курчин хвіст, а курка сидить зверху на хліві й одчайдушно всіх запитує:
– Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!
Траплятимуться і такі випадки: ви прийдете додому, а з вами не балакає навіть Юрко, ваш коханий синочок.
– Що таке? – запитуєте ви.
Мовчання. Напружена тиша. Тільки все посемейство суворо якось дихає.
– Юрасику, що трапилось?
– Джек вісім котлет із’їв.
А як перед різдвом така в родині буде ситуація, то почуєте:
– От індика тільки архирейський носик залишився!
– З шийки, значить, почав? – проказуєте ви. А що ви більше скажете?
І так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.
Потім непогано віддати песика для науки досвідченому єгереві.
Єгер – це людина, що вчить чистопорідних мисливських собак. І зробить із вашого Джека одного в світі.
Але з єгерем ви вже самі майте справу.
Одно скажу: доки ваша собачка в єгеря, ви ходите в старому костюмі і в старих черевиках, а ваша дружина ніколи не придбає собі модельних черевиків.
І ви прекрасно знатимете, почім тепер вівсяна крупа і пшоно, і що ваш Джек за один місяць з’їдає мінімум четверик коней.
І от, нарешті, Джек готовий.
Перше з ним самостійне ваше полювання на бекасів.
– Стойка!
– Піль!
Джек кидається, і з-під нього вискакує… здоровенна жаба.
А повернувшись колись із полювання, ви розповідаєте своїм приятелям:
– Посилаю Джека: «Побіжи, пошукай, чи нема на тім болоті бекасів». Джек побіг, метнувся сюди-туди по болоту, бігав, нюхав, прибігає, висолопивши язика.
– Що, – питаю, – нема?
– Нема! – каже.
А бекасів, товариші, треба смажити, не розчиняючи їх, з потрухами, з уздром.
Ах, яка це смачна, благородна, ніжна дичина!
1945
Вовк
I
Мисливцеві, що йому вперше в житті доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз і назавжди слід обов’язково запам’ятати стару нашу народну приповідку:
«Не бійсь вовка, – сідай у хаті».
Вовк – хижак і хижак лютий, кровожадливий, – проте боятися його нема чого.
Кіндрат Калистратович Моргниоко давній і досвідчений убийвовк, – так він усім розповідав і всіх учив, що вовк – звір надто полохливий і боязкий.
– Ось послухайте, – казав усім Кіндрат Калистратович. – Живу, як знаєте, я на хуторі і якраз на узліссі. Кошара моя стріхою аж на ліщину ніби налягає. От вовк і нанюхав моїх овечок. Продер глупої ночі під стріхою в кошару дірку та й уплигнув серед овечки. Ну, в кошарі, звісно, гвалт, – вівці: «ме-е-е!» та й у хліві, – а хлів поруч, – корова в рев! Я почув, вискочив з хати та прожогом у кошару. А воно щось сіре повз мене під стріху – шелесть! Крізь дірку проскочити не встигло,