---

Скачать книгу

---

поглядом ковзнула,

      де в перший раз уздріла

      мене в благословенну днину;

      побачила б там каменину —

      надгробок мій непишний —

      і ніжно б так зітхнула,

      що стиха б сколихнулась

      могилка, а вона, невтішна,

      сльозу змахне габою

      і до небес обернеться з журбою.

      Весняним цвітом крони

      на неї засівали;

      (мені коштовний спогад досі)

      вона немов на троні:

      її оповивали,

      хмаринки цвіту, і на коси

      спадали золотоволосі,

      і на її туніку,

      убравши у перлини

      її саму й долину;

      сідали пелюстки на ріку,

      і тихе те кружляння,

      здавалось, дихає коханням.

      Я завжди твердив

      у трепеті побожнім:

      Вона прийшла із райських кущів —

      я знаю твердо.

      Лик вельможний,

      манери, мова, сміх живлющий

      зачарували мою душу,

      мене від гордих істин

      безжально відірвали.

      Що робиш тут? – мене питали.

      Я тут в гаю тінистім

      такий шукаю спокій,

      якого не знайду в обителі високій.

      Якби тобі удосталь ті оздоби,

      яких собі бажаєш,

      могла б ти поміж люди вийти з гаю.

      Разом з братом Ґерардо Франческо зійшов на верхівку однієї з гір Воклюзу, Мон-Ванту («Вітряної гори»), що височіє на 1912 м над рівнем моря і добре відома вболівальникам «Тур де Франс» як частина маршруту престижних велоперегонів і місце загибелі необачного британця Тома Симпсона. Оскільки Петрарка детально змалював це сходження і вказав точну дату – 26 квітня 1336 року, – воно вважається першим зареєстрованим в історії, що дозволяє деяким «фанатам» шанувати Франческо Петрарку також як «отця альпінізму». Насправді сам Петрарка надавав цьому сходженню іншого значення, про що мова трохи далі, оскільки подія ця, за деякими обставинами, пов’язана з написанням «Таємниці», саме того твору, що пропонує читачеві дане видання.

      Однак далі в житті Франческо Петрарки відбувається подія не тільки значима, але набагато публічніша за все, що траплялося з ним досі: дійство, що розтяглося, в цілому, на кілька тижнів: увінчання Петрарки в Римі навесні 1341 року золотим лавровим вінком як короля поетів. Звісна річ, цей епізод не обминає жодна біографія поета, та й сам він не пропускав нагоди прямо і непрямо про нього згадати. Разом з тим, відшукати якісь конкретні подробиці практично неможливо, внаслідок чого доволі поширена думка, буцімто вся історія з увінчанням чи то вигадана, чи то дуже перебільшена. Насправді підстав сумніватися в самому факті «коронування» немає, але загадок навколо нього чимало. Річ у тім, що традиція увінчання лавром, пов’язана з культом Аполлона, покровителя мистецтв, захиріла ще за кілька сторіч до народження Франческо Петрарки і відновилася, фактично, тільки для нього, тут-таки знову згаснувши (Данте свого часу у Болоньї від такої честі відмовився). Хто був автором ідеї такого вшанування, точно невідомо: зі свідчень самого Петрарки можна зрозуміти, начебто звістка про церемонію заскочила його зненацька… Причому йому було запропоновано коронуватись на вибір – у Римі чи Парижі. Що вибрав поет? Він поїхав

---

Скачать книгу