Відрубність Галичини. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
до громад, а панщини не сміє бути більше як 12 день у році.
Відомість про сей патент блискавкою облетіла всі гуцульські гори. Сотками йшли гуцули з далеких гір до Плоскої, щоб на власні очі побачити патент і почути про нього пояснення Кобилиці. А впевнившися, вони цілими громадами почали спротивлятися панам, не хотіли робити панщини, самовільно врубувалися в ліси, випасали панські полонини і ставилися що раз грізніше не лише до панів, але й до камеральних урядників, раз у раз покликаючися на хризов Дуки й на патент Кобилиці.
Знов страшна тривога вдарила на панів. Весною й літом 1847 р. вплинуло до чернівецького «крайсамту» багато жалоб на селян та на бунтівника Кобилицю. Боячися нового вибуху, чернівецький староста Ізеческул велів якнайшвидше арештувати Кобилицю. Його вхопили на ярмарці в Путилові, завели до Чернівець і віддали під суд, який по кількамісячнім слідстві признав його винуватим: за ошуканство та розширювання серед народу фальшивих та тривожних слухів його засудили на кількамісячну в’язницю. На як довго – не знаємо; знаємо лише, що від літа 1847 до мая 1848 Кобилиця сидів у в’язниці в Чернівцях, так що в 1848 р. пани не без певної підстави могли говорити, що він був кримінально караний. Та в очах народу ся кара була для нього найбільшою честю.
А тим часом, коли Кобилиця сидів у тюрмі, впала струпішіла будова меттерніхівого абсолютизму. Швидко за нею пішла й панщина: в Галичині її скасовано патентом з 17 цвітня, а фактична свобода почалася від 3 мая. Серед галицьких селян запанувала нечувана радість, яка, певно, передавалася й на Буковину. Буковина ще від червня 1846 р. була у аграрних справах відділена від Галичини (повне відділення доконане було аж 1854 р.), тим-то й патент 17 цвітня її не тикався. Та буковинська людність сильно заворушилася тим, що сталося в Галичині. Ніякі докази не могли переконати селян, що панщина скасована лише в Галичині, а вони, жиючи під тим самим цісарем, мусять терпіти й далі. По буковинських селах пішов гомін, посипалися погрози на панів; ті знов і собі ж силкувалися не тратити своєї поваги і вживали своїх випробованих способів для заспокоєння селян. І так іще при кінці мая дідич Гондур у Глиниці всім селянам, що не хотіли йти на панщину, велів, як висловлюється один кореспондент, поляк, «odliczyc po 50 konstytucyjnych kijów». «Такі випадки бувають майже всюди», – додає кореспондент. Але патент, виданий для Галичини, мусив і в самих буковинських дідичів захитати віру в довговічність панщини, і ось вони для заспокоєння народу прихилили чернівецького старосту Ізеческула, аби циркулярами оголосив селянам, що дідичі внесли протест проти галицького патенту, а поки не прийде відповідь, усе мусить лишитися по-старому. Та й се не помогло, селяни не хотіли йти на панщину. І ось дня 4 червня трапився перший на Буковині факт: дідичі Вашковець, брати Петріно, самі добровільно дарують своїм селянам панщину. Се було повторення тактики польських дідичів у Галичині: зректись того, що й так уже виховзлось із рук, і здобути собі титул філантропів та добродіїв народу. За братами