Відрубність Галичини. Іван Франко
Читать онлайн книгу.
у цій праці галицьким українцям такою мірою, як цього було б потрібно. А тим часом у самій Галичині внаслідок різних обставин боротьба за політичне існування стає для галицьких українців з кожним днем важчою, з кожним днем менше дає надій на успіх. Досить згадати хоча б постійне підвищення плати за навчання, що разом з впровадженням шкільної форми і подорожчанням продуктів та помешкань чинить вже тепер майже неможливим доступ до середньої і вищої освіти селянських дітей, а систематично впроваджуваний целібат духовенства повинен зменшити також і з цієї сторони приплив нових поколінь української інтелігенції.
Я далекий від думки все це приписувати якійсь «польській інтризі» або виводити з того якісь закиди проти польського суспільства. Добре знаю, політика – це гра сил, що в ній мало місця для сентиментальних почуттів і прагнень. Бажаю лише, щоб поляки належним чином зрозуміли становище українців. Бо хіба ж у світлі викладених тут фактів не буде нормальною річчю, що часом сумнів може закрастись у душу навіть найпалкішого українського патріота? Що, спостерігаючи безплідність, малу результативність і марність зусиль невеликої купки людей, спостерігаючи, як всупереч їм на кожному кроці випереджають нас конкуренти з одного і другого боку, як ми запізнюємось у найкардинальніших справах, він подумає собі: чи не краще кинути цю безнадійну боротьбу за самостійність народу і приєднатися до сильніших, багатших, краще організованих сусідів?
Ось те фатальне «бути чи не бути», перед яким споконвіку стоять українці, активні або пасивні свідки тієї боротьби, яка точиться на їхній землі між польськими і московськими впливами. Це психологічний ґрунт як українського полонофільства, так і москвофільства. Без сумніву, на цьому психологічному ґрунті в різний час і в різних умовах виростають дуже різні квіти. Придивімося тільки до різновидностей галицького москвофільства.
Безсумнівно, що поки Росія залишається безпосередньою сусідкою Австрії і поки всі європейські держави вважають за відповідне користуватися такими засобами боротьби, як шпигунство і взаємне кидання собі колод під ноги, доти в Галичині є і будуть платні російські агенти, чи проїздом, чи свої, тутешні. Не будуть ними українці, то будуть поляки (на зразок Гендігерів), не будуть поляки, то будуть німці, євреї, цигани. Ці москвофіли, а швидше слуги кожного з російських урядів, його агенти і агітатори, не є чимось специфічно українським, як не є вони чимось специфічно польським чи австрійським. У Росії є подібного типу австрофіли чи германофіли. Це міжнародна хвороба, боротьба з якою є справою насамперед зацікавлених урядів, яким такі особи найбільше шкодять. Що суспільства, серед яких такі особи діють, повинні якнайбільше ними бридитись і реагувати супроти них так, як того вимагає звичайна чесність. У такому значенні москвофільство, як і усяка підлість, всяка продажність і деморалізація – це міжнародне явище, гідне загального осуду і боротьби з ним.
Чи я будь-коли