***

      Щось мало твоїх стало фоток у «Неті»,

      А втім, це, звичайно, не є головним.

      Душа, що невидима, – гавань поетів,

      Хоч море, що поряд, буває і злим.

      Та прикро коли кораблі загадкові

      В омані туманів здаються добром,

      А правда, вона – не у кожному слові!

      І парус, чи зможе змиритись з веслом?

      Казки, безумовно, чарують з дитинства,

      Бо хочеться вірити вигадкам снів.

      Той острів насправді чи тільки наснився,

      Який твоє серце, зрадівши, зустрів?

      Юрій Токар, 08 серпня 2019

      ***

      Ми різні, занадто сьогодні ми різні,

      Багато маленьких в країні князьків.

      Мабуть, об'єднатись, тепер вже запізно,

      Аби, навіть, хтось дуже це захотів.