Відверто про Клавдію. Дэниел Киз
Читать онлайн книгу.
язання перед видавництвом з промоції моєї найостаннішої книги.
Додзвонювач, який попросив не розкривати його особи, погодився привезти її до мене в офіс наступного тижня. Перед зустріччю, щоб освіжити спогади, я пішов до бібліотеки й прочитав на мікроплівці десятки газетних статей чотирирічної давнини про злочин, за який Клавдію Ілейн Яско та двох виказаних нею чоловіків суд присяжних штату Огайо звинуватив у «вбивстві, скоєному за обтяжувальних обставин», що передбачає смертну кару.
Перші ж заголовки жирним шрифтом пробудили спогади про цю справу:
І згодом:
Однак газетні світлини не підготували мене до того, що я побачу напрочуд високу вродливу молоду жінку, яка опівдні наступного понеділка 19 липня 1982 року зайшла до мого кабінету.
Вона сіла в крісло поряд із моїм письмовим столом, схрестила довгі ноги й склала руки. Її червоні нігті були ідеально доглянуті, на кожному пальці вона носила по персню.
– Я вдячна вам, що ви схотіли зі мною зустрітися, – промовила вона м’яким плинним голосом. – Деякі мої друзі кажуть, що з мого життя вийшла б цікава книжка. Ви би не погодилися написати мою історію?
– Хтозна, – відповів я. – Мені б довелося докладно розпитати вас, а вам – відкритися. Це може бути незручно. Чи навіть боляче.
Вона торкнулася горла.
– Я не соромлюся того, що вчинила, і того, як живу. Дозвольте спитати вас, містере Кіз…
– Звіть мене Деніелом, – сказав я.
Вона всміхнулася.
– Деніел… це означає «Божий суддя».
Тут вона насупилася.
– Забула, про що хотіла вас спитати…
І спробувала пригадати.
– Це одна з моїх проблем, – зізналася відтак. – Ніколи не можна мене переривати, інакше я втрачу хід власних думок.
Тоді слід було прислухатися до тривожного уколу її слів та усвідомити, що намагання брати інтерв’ю в особи з нетривалою увагою може обернутися мукою для нас обох. Але щось у ній – химерне поєднання зваби й вразливості – зачарувало мене й підказало, що з цього вийде історія.
Вона знову пожвавилася:
– А, пригадала. Я хотіла, щоб ви пояснили, як ми працюватимемо разом, якщо ви вирішите взятися за книжку. Я не воджу машини й не можу просити свого друга привозити мене сюди надто часто.
– У цьому не буде потреби. Коли закінчиться мій рекламний тур, я щотижня їздитиму до Колумбуса, і кожного разу ми говоритимемо годин по дві-три – чи скільки ви зможете приділити.
Її плечі полегшено опустилися.
– О, це пречудово. Я гадала, що доведеться платити комусь, щоб возив мене сюди, а я небагато заробляю на своїй роботі.
З її слів, вона працювала на півокладу офіціанткою в коктейль-барі «Сешенз» готелю «Шератон» у Колумбусі, тож її заробіток складався переважно з чайових.
– Але я погоджуюся поки лише розпочати збір матеріалу, щоб подивитися, чи вийде з цього історія, – нагадав я Клавдії.
– Ви захочете написати її, – пообіцяла вона. – Я знаю.
– Чому ви хочете, щоб цю книжку було написано? – спитав я.
Вона зітхнула й подивилася кудись повз мене.
– Те, що сталося зі мною в 1978-му, і досі переслідує мене. Якщо я побачу це в книжці, під обкладинкою – як ви зробили для Біллі у «Таємничій історії Біллі Міллігана», – тоді, можливо, мені вдасться звільнитися від спогадів про жертви.
– Не можу обіцяти, що це трапиться.
– Трапиться. От побачите, – упевнено заявила жінка.
Коли вона пішла, у кабінеті лишився витати запах її парфумів. Я сидів і питав себе, на що зголошуюся.
Люди, з якими я говорив про Клавдію, розходились у своїх судженнях про неї. Прокурори й офіцери правоохоронних служб, безпосередньо залучені до справи, були впевнені, що вона брала участь у потрійному вбивстві або принаймні була на місці вбивств.
Однак більшість ЗМІ співчувала їй, включно з «Плейбоєм», який у статті «Смертельна небезпека для Клавдії» за грудень 1978 року наполягав, що подробиці злочину, розкриті нею на дев’ятигодинному допиті в Департаменті шерифа, вклав їй до рота детектив, відповідальний за ведення тієї справи. Оскільки 1978-й був роком виборів, чимало телевізійних і газетних репортерів зазначали, що тиск на помічників шерифа та прокурорів щодо розкриття потрійного вбивства змушував їх перегинати палицю. А Клавдію, згідно з суспільною думкою, використали й принесли в жертву.
Ідея розповісти справжню історію цієї вродливої загадкової жінки вабила мене. Якщо вона вважає, що втілена в книжці правда допоможе їй розвіяти нав’язливі спогади, це теж буде чудово.
Проте все виявилося не так. Правда постійно змінювалася.
Холодного 26 жовтня 1982 року,