Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія. Дэниел Гилберт
Читать онлайн книгу.
type="note">[23] частин лобової частки. Процедурі піддавали мавп, які починали лютувати, коли їх вчасно не годували. Після операції вони реагували на таку образу з незворушним спокоєм. Еґаш Моніш випробував лоботомію на пацієнтах і виявив той же заспокійливий ефект (за це відкриття 1949 року він отримав Нобелівську премію). У наступні кілька десятиріч методику операції було вдосконалено. Хірургічне втручання робили під місцевою анестезією за допомогою лейкотома, і небажаних побічних ефектів (як-от зниження інтелекту й нічне нетримання сечі) поменшало. Деструкція частини лобової частки стала стандартним лікуванням у випадках безпричинного страху й депресії, що не піддавалися іншій терапії[24]. Всупереч традиційним уявленням у медицині попереднього сторіччя з’ясувалося, що наявність чи брак лобової частки має значення. І полягало воно в тому, що деяким людям без лобової частки велося краще.
Але доки одні лікарі розхвалювали переваги відсутності лобової частки, інші звертали увагу на хиби. Хоча пацієнти з ушкодженою лобовою часткою найчастіше легко виконували тести на рівень інтелекту, тестування пам’яті тощо, їм складно було впоратися навіть з найпростішими тестами, пов’язаними з плануванням. Наприклад, вони опинялися в безвиході перед лабіринтом або пазлом, де треба було продумати багатоходівку перед першим ходом[25]. Пов’язані з плануванням ускладнення спостерігалися не лише в лабораторних умовах. У звичайних ситуаціях пацієнти поводилися впевнено, пили чай і не проливали його, могли поговорити про штори, але не могли сказати, що робитимуть після полудня. Підсумовуючи наукові дані з цього питання, видатний науковець виснував: «Серед інших симптомів ураження лобової частки найчастіше повідомляється про нездатність планувати… Цей симптом виявляється унікальною дисфункцією передньої частини мозку… і він не пов’язаний з клінічним ушкодженням інших нейроструктур»[26].
Отже, на основі цих двох спостережень – що ушкодження певних частин лобової частки заспокоює, але також позбавляє здатності планувати – можна зробити один-єдиний висновок. Який концептуальний зв’язок між тривожністю й плануванням? Їх об’єднує, звичайно, роздум про майбутнє. Ми тривожимося, коли передбачаємо якісь неприємні події, і творимо плани, уявляючи, як події розвиватимуться з часом. При плануванні слід дивитися в майбутнє, а тривожність – одна з можливих супутніх реакцій[27]. Той факт, що ушкодження лобової частки так специфічно впливає на здатність планування й тривожність, свідчить: лобова частка – украй потрібна частина головного мозку. Вона дозволяє нормальному дорослому проектувати себе на майбутнє. Без неї ми застрягаємо в нинішній миті, не здатні уявити завтрашній день, і, отже, не тривожимося про те, що він принесе. Науковці тепер визнають, що лобова частка «дає змогу здоровим дорослим бачити існування своєї особи в часі»[28]. Дослідники описують людей з ушкодженою лобовою часткою як «прив’язаних до поточних стимулів»[29],
S. M. Weingarten, «Psychosurgery», у вид.: Miller and Cummings,
D. R. Weinberger et al. (1994). «Neural Mechanisms of Future-Oriented Processes», у вид.: Haith et al.,
J. M. Fuster,
A. K. MacLeod and M. L. Cropley, «Anxiety, Depression, and the Anticipation of Future Positive and Negative Experiences»,
M. A. Wheeler, D. T. Stuss, and E. Tulving, «Toward a General Theory of Episodic Memory: The Frontal Lobes and Autonoetic Consciousness»,
F. T. Melges, «Identity and Temporal Perspective», у вид.: