Секрети Лос-Анджелеса. Джеймс Эллрой
Читать онлайн книгу.
й досі у відпустці. Ми могли би піти погодувати котів.
– Гаразд…
– Може, пригостиш мене бренді, поки ми не пішли?
Джек попрямував до столу із випивкою.
– Нічогеньку дівку склеїв, Вінсеннсе, – кинув йому Собачник Перкінс. – У нас із тобою смаки збігаються.
Кістлявий хлопець близько двох метрів зростом із величезними руками, що стирчать з рукавів чорної ковбойської сорочки з рожевим кантом.
– Перкінсе, ті, хто у твоєму смакові, хіба що пожежний гідрант можуть обісцяти.
– Спейду може не сподобатися те, як ти зі мною розмовляєш. Особливо враховуючи його конвертик у тебе в кишені.
Лі Вакс та Ейб Тайтелбаум втупилися на них.
– Стули-но пельку, Перкінсе.
Собачник витягнув із рота погризену зубочистку.
– А твоя баба знає, звідки в тебе бабло?
– Ноги розставити, рукави закатати! – вказав Джек на стіну.
Перкінс виплюнув зубочистку.
– Дядьку, ти з глузду з’їхав?
Джонні Стомп, Вакс, Тайтелбаум – усі вони уважно спостерігали за ситуацією.
– До стіни, засранцю.
Перкінс нахилився над столом, упершись долонями в стіну. Джек закотив йому рукави – було видно свіжі сліди від уколів. Вивернувши кишені, знайшов шприца. Коли довкола почали збиратися люди, Джек увімкнув актора:
– Уколи і шприц – це путівка до федеральної тюряги років зо три. Кажи, в кого береш наркоту, – і котися під три чорти.
Собачник мовчки обливався потом.
– Хутчіш, – сказав Джек, – здай мені свого чувака на очах у друзів – і до тебе не лишиться жодних питань.
Перкінс облизав губи.
– Барні Стінсон. Санітар зі шпиталю «Королеви Ангелів».
Точним ударом Джек вибив убік одну з його ніг. Перкінс завалився мордою у закуски. Стіл перевернувся, і все, що було на ньому, із гуркотом повалилося на підлогу. Приміщенням розляглися зойки.
Джек мовчки вийшов, гості розступалися перед ним. Карен чекала його біля машини, вона все ніяк не могла заспокоїтися.
– Це було обов’язково?
Тільки тепер Джек відчув, що сорочка його наскрізь мокра від поту.
– Так.
– Я б воліла цього не бачити.
– Мені також хотілося б, аби ти цього не бачила.
– Читати про такі речі – це одне, але бачити на власні очі… А ти тепер…
Джек обійняв її і притягнув до себе.
– А тепер я постараюся, аби таке при тобі ніколи більше не повторювалося.
– І більше не будеш мені розповідати своїх історій?
– Чому ж, звісно, буду.
– Ах, якби ця ніч могла тривати вічно…
– Так і буде. Слухай, може, повечеряємо?
– Не хочу. А ти досі хочеш піти погодувати котів?..
Котів виявилося троє – ласкаві звірючки, які так і хотіли застрибнути в ліжко, де кохалися Джек із Карен. Сірого кота Карен називала Асфальтом, смугастого – Тигром, а найхудішого – Еллісом Лоу. Джек охоче підіграв їй, йому подобалося, коли це