Казки про силу. Карлос Кастанеда
Читать онлайн книгу.
яку ти утримуєш у голові у стані внутрішнього мовчання, власне кажучи, вже сама по собі є командою, оскільки чогось іншого, схожого на думку, у цей момент у твоєму мозку немає. Той нічний метелик із чагарника хоче цієї ночі допомогти тобі, тому він для тебе заспіває. А під час його пісні з’являться золоті пилинки, і тоді ти побачиш людину, яку вибрав.
Я хотів дізнатися про все більш розлого, але дон Хуан зробив різкий жест і подав мені сигнал, щоб я продовжував.
Після кількахвилинних намагань зупинити свій внутрішній діалог я повністю очистився від думок. А потім свідомо, лише на якусь коротку мить, подумав про свого друга. Як мені здалося, я склепив повіки лише на мить, а вже наступної миті відчув, як хтось трясе мене за плечі. До тями я прийшов не одразу. Я відкрив очі та побачив, що лежу на лівому боці. Очевидно, я заснув так міцно, що не помітив, як повалився на землю. Дон Хуан допоміг мені знову сісти. Він сміявся. Він показав, як я хроплю, і сказав, що якби він сам не був цьому свідком, то ніколи б і не повірив, що хтось здатен так швидко заснути. А ще він сказав, що йому завжди приємно бути поруч зі мною щоразу, коли мені доводиться робити те, чого не сприймає мій розум. Він відштовхнув від мене мого блокнота і сказав, що нам треба починати все спочатку.
Я знову повторив усе крок за кроком. І знову почулося дивне торохтіння. Проте цього разу воно йшло не із чапаралю; воно радше лунало всередині мене, наче його створювали мої губи, ноги чи руки. Невдовзі цей звук мене повністю поглинув. Я відчував, ніби якісь м’які кульки із частотою кулеметної черги чи то вилітали з мене, чи то обстрілювали мене; це було заспокійливе та виняткове відчуття, наче мене хтось бомбардує важкими ватними подушечками. Раптом я почув, як порив вітру розчахнув двері, і думки в моїй голові знову прокинулись. І тоді я подумав, що зіпсував іще один шанс. Я відкрив очі та побачив, що знаходжусь у своїй кімнаті. Усе на моєму письмовому столі лежало так само, як я й залишив перед від’їздом. Двері були відчинені; надворі дув сильний вітер. У голові промайнула думка, що треба перевірити водонагрівач. Наступної миті я почув, як у розсувне вікно, яке я поставив сам і яке нещільно прилягало до віконної рами, хтось або щось сильно тарабанить. Стукіт був такий несамовитий, наче хтось дуже хотів увійти. Від переляку мене всього пересмикнуло. Я підвівся зі стільця. І відчув, як мене щось тягне. І я закричав.
Дон Хуан тряс мене за плечі. Я із хвилюванням у голосі виклав йому все про своє видіння. Воно було таким виразним, що мене всього трусило. Я був упевнений, що оце щойно знаходився за своїм письмовим столом – у своєму справжньому фізичному тілі.
Дон Хуан із недовірою похитав головою та сказав, що я просто геній у обманюванні самого себе. Здавалося, його не вразило те, що я зробив. Він категорично це відкинув і наказав мені починати знову.
А потім я знову почув той таємничий звук. Він прийшов до мене, як і припускав дон Хуан, у вигляді дощу із золотистих порошинок. Правда, я не сказав би, що то були якісь пласкуваті порошинки чи,