На брата брат. Юрій Мушкетик
Читать онлайн книгу.
із замішання, принесеного гостем, дітлашня хапала з підрешітка сушню на узвар, втікала з нею в кутки. Матвій покликав дітей на середину хати, подав дівчаткам по кожушку, племіннику – чобітки юхтові та шапку, (а ще ж було найменшеньке, сиділо на лежанці з прабабою, намагалося пуцьнути на долівку, але стара тримала його за сорочечку, йому – півня цукрового на паличці), братовій – хустку шовкову, квіту темно-вишневого, а братові шапку дорогу – з кабарги, плисом підшиту. І всім разом сущиків півмішка і барильце калинівки на меду.
Супрун, забачивши барильце, крякнув:
– Оце діло!
Мовби все інше його не вельми тішило. А може, й не тішило… Як і Мокрину… Ні, вона раділа прибуткові хазяйською радістю й заздрила на діверів статок, заздрість була більша за радість, вона приховувала її і дякувала солодким, нещирим голосом. Матвій вловлював те й нітився, й через те ще нітився, що малі, по своєму статку, привіз дарунки: свої діти, а надто жінка, він і з цього, що привіз, половину купив, потай, по дорозі, й братовій давав гроші, утаєні від жінки, невеликі гроші, все у них із Федорою на виду, тільки оця, вряди гідна поміч братові – утаєна.
Майже чотирнадцять літ минуло від того дня, коли вони виважували на мотузкові на Мокрих кладах, на Дніпровій лаві власні життя, багато води відтоді переклекотіло через Дніпрові пороги, чистої і забарвленої крівцею, багато справдилося й не справдилося сподівань. Не справдилося в Супруна й справдилося в Матвія.
Вони втікали на Січ від посіпак князя Вишневецького. Їхній батько, Гордій Журавка, козак запеклий і затятий, після погрому Острянина і Гуні та після того, як козацький реєстр шляхта звела до шести тисяч душ на папері, а насправді й до половини того, як замість виборної старшини скрізь, навіть у війську, стали правити комісари, опинився серед козаків-випищиків, мусив сутужити у фільварку, та не мирився з тим, огинався, супротивився, пускав уголос погрози, врешті його та кума Шепеля, такого ж ворохобного та огурного, знайшли в лісі, куди вони поїхали по деревину, з відтятими шаблями головами. Вони – біля деревини, а голови – поміж ніг. І ніяких слідів, ніяких певних підозр. Та й хто б одважився висловити вголос ті підозри! Люди боялися навіть ходити в той ліс, де були порубані Журавка з Шепелем, оминали його десятою дорогою, не збирали там грибів та ягід. Як дійшли зросту Матвій та Супрун, стали і їх діймати роботизнами у фільварку, але в їхніх жилах бунтувала гаряча батькова кров, й одного дня вони залишили на полі, просто в загінку, в плугах, панські воли та вдарилися до втечі.
Прибившись до Січі, першої ж осені ходили з отаманом Небитим у морський похід на Козлов і вернулися зі здобиччю, й носила їх на зворотнім шляху над морською безоднею буряна стихія, й, наковтавшись солоної морської води, нахапавшись дрижаків, натіпавшись душею від страху, Матвій вирішив, що той військовий промисел не по ньому. Він закопав свою частку у Військовій скарбниці, над річкою Скарбною, а сам найнявся на рибні гарди; працьовитий,