Останній гетьман. Погоня. Юрій Мушкетик
Читать онлайн книгу.
його оженити на своїй родичці Катерині Наришкіній.
Сам Кирило не вельми переймався своїм одруженням, більше сидів в Академії.
– Щось ти не вельми радієш своєму весіллю, – хитро примружив очі Олексій.
– А мені байдуже, – знизав плечима Кирило. – Однією більше… Вистачає й фрейлін.
Олексій похитав головою.
– Ти забуваєш про гріх Божий…
– Кожен для чогось створений, – безпечно відказав Кирило. – Один для подвигів, другий для роботи, третій для їжі, четвертий для любові. Це – я.
– Цебто для гріха?
– Можливо. Треба ж давати роботу Богові.
– А тобі не страшно?
Весіллям займалась Єлизавета. Вона взагалі любила видавати заміж своїх фрейлін і навіть покоївок, женити камердинерів.
З церкви молоді приїхали до палацу, на порозі українці обсипали їх за звичаєм житом-пшеницею, а коли зайшли до бальної зали, Єлизавета подарувала Катерині діадему, а Кирилу обсипану діамантами шаблю. Подала знак, заграла музика, і вона повела, повела його по колу в танку, а викінчивши коло, підвела до Катерини, яка стояла німо, боячись, що цариця забере собі й молодшого брата, як забрала старшого.
Канцлер був п’яний. Таке з ним траплялося рідко. Сидів у кімнаті з відчиненим у сад вікном, розвозив по столу калюжу з токайського вина, обкладав її стридіями. Воронцов теж випив багато, проте тільки вельми побілів. Думали одне, прагнули одного, але й боялися один одного.
– Знаєш, для чого це весілля? – запитав Бестужев.
Воронцов гидко засміявся.
– Хто ж не знає, для чого женяться.
– От ти, дурню, не знаєш. Єлизавета женить цього Кирила, бо він потрібен їй жонатим. Жонатий, отже солідний, може бути гетьманом.
– Що ти балакаєш. Який гетьман, яке гетьманство? – відригнув Воронцов і прикрив рота рукою.
– А такий. Вона вже все вирішила. Ну, отакий гетьман краще, ніж був би хтось з отих глухівських генеральних старшин, він нічого не тямить у козацьких справах, але ж… Саме гетьманство…
– Ну, то треба якось зупинити.
– Як ти зупиниш? За нею гвардія. Тицьне пальцем, і полетить з тебе клоччя.
– Ну, є ж якісь способи.
– От ти й шукай… Тільки з головою.
Не любила Єлизавета займатися справами, не любила. Одначе доводилося. От і сьогодні приймала відвідувачів у приймальному кабінеті. Ну, ще Фаст, то нічого – начальник кухарів, у чині полковника, доповідав, що готують на бенкет. Тут вона слухала, хоч за звичкою ходила з кінця в кінець кабінету – сидіти не любила: струнка, пружна, неймовірно гарна з себе. Олексій милувався нею з кутка, на думку йому спали Кирилові слова про фрейлін, і він у душі засоромився, зніяковів, він любив Лізу щиро, любив її оцю ходу, поставу, горде, гарне лице, повні лебедині руки, й нічого йому більше не було треба. Єлизавета знала про це, і її хистка, нестійка душа міцно прихилилася до Олексія, сама не знала, чим він присушив їй серце, а от коли думала, всі чоловіки маліли перед ним. Особливо їй подобалася його дужа сила, сила добра, ніжна,