Смерть Атея (збірник). Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
Маючи такого сусіда, Македонії важко буде панувати над фракійцями та греками. І перемога Атея над істріанами в майбутній війні зовсім не бажана. А раптом Атей укладе за нашими спинами союз із фракійцями? Чи з греками? Зрештою, це в інтересах греків перетягти скіфське військо на свій бік.
Антіпатр кивнув на знак згоди із словами царя і обережно сказав:
– За тими відомостями, що доходять до мене, греки, а точніше, Афіни випустили із свого зору скіфів в пониззі Істру. Це їхній великий прорахунок. Але Демосфен, – Філіпп, почувши ім’я свого затятого ворога, насторожився, – Демосфен, кажу, може напоумити співвітчизників використати скіфів у боротьбі з нами. Демосфен на все здатний.
– На жаль, – зітхнув цар. – І навіть золотом його не вдається підкупити. Чи ж не персам він продався?
– На персів він якраз і сподівається.
– Жаль, що ми його не перетягли на свій бік. Демосфен вартий цілої фаланги. Коли б його не було у греків, все для нас стало б значно простішим.
– Я поклявся знищити Демосфена, – без пафосу, спокійно мовив Антіпатр. – І зроблю це неодмінно, інакше, клянусь Гераклом, і жити не варто на цьому світі!
– Я тобі вірю, друже, – цар помовчав, щось розмірковуючи, а тоді швидко сказав: – Перш ніж розпочати штурм Візантія, я твердо мушу знати: хто такий Атей? Наш спільник, як і раніше, чи скритий ворог? Чи залишиться він у пониззі Істру, чи раптом прийде візантійцям на допомогу, адже наше послаблення було б йому на руку.
– Поки що Атей незадоволений візантійцями, котрі шкодили донедавна скіфським торговим інтересам. Вони перехоплювали купців, котрі прямували в Скіфію. І нам, аби перешкодити можливому зближенню скіфів з візантійцями, треба під виглядом візантійців пошарпати купців, які прямуватимуть в пониззя Істру. Атей тоді розізлиться проти візантійців і кине на них своє військо.
– Ця думка варта уваги щонайпильнішої, – схвально сказав цар. – Зроби так, як задумав. Під виглядом візантійців вчини напад на купців.
– Я вже готую для цього кілька загонів, – мовив Антіпатр. – Ставши ворогом візантійців, він залишиться твоїм другом. Або – майже твоїм другом.
– Майже! – сердито вигукнув цар і поправив чорну пов’язку на оці. – Але майже друг – це не друг! Та і який Атей мені друг? Він мріє аж до Балкан поширити свою владу, а я мрію до Істру і далі посилити свою. Ось які ми друзі.
– Це так, – кивнув Антіпатр, зовсім не звертаючи уваги на царський гнів, – але Атею вже дев’яносто літ. Не вічний же він, зрештою, на цім світі?
Філіпп помовчав, посопів.
– Хто їх знає, цих скіфів. Загадковий люд. А щодо Атея, то… живе він на цьому світі й живе. Чи скіфські знахарі напувають його зіллям, що літа доточує, чи тим, що смерть одганяє? А доки він житиме, доти й міцнітиме Скіфія на наших східних кордонах – радість не велика!
Антіпатр заговорив м’яко і заспокійливо:
– І все одно він тебе не переживе. Атею належить те, що сьогодні, але завтра у нього вже не буде.
– Так він