Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж. P.W. Singer
Читать онлайн книгу.
Учасники були різні: від політиків та знаменитостей до солдатів, злочинців і терористів. З конфліктів плоті й крові виникли конфлікти популярності та сприйняття. Коли ж ставки цих онлайнових протистоянь зросли, вони почали нагадувати війни й викликати аналогічні почуття. Незабаром вони таки стануть війною.
Вторгнення запустили хештегом.
Улітку 2014 року бойовики самопроголошеної Ісламської Держави (також відомої як ІДІЛ, або арабською Даеш) увірвалися на північ Іраку, озброєні автоматами AK-47, гранатами і навіть мечами. Їхні запилюжені пікапи швидко просувалися пустелею. Далекі від того, щоб тримати свою операцію в секреті, ці бойовики, навпаки, потурбувалися, щоб про неї знали всі. У соціальних мережах організували спеціальну кампанію щодо висвітлення операції. Її підтримували віддані фанати, а підсилювала ціла армія Twitter-ботів. Вони постили селфі одягнених в усе чорне бойовиків і виставляли в Instagram зображення конвоїв, схожих на кадри зі «Скаженого Макса». Існував навіть додаток для смартфонів, завдяки якому фанати джихаду, які стежили за подіями з дому, могли контактувати в соцмережах заради солідарності й поширювати повідомлення загарбників іще далі. Щоб максимізувати шанси на те, що алгоритми Інтернету зроблять кампанію вірусною, повідомлення поширювали під промовистим хештегом: #AllEyesOnISIS (всі очі на ІДІЛ).
Незабаром цей хештег досяг своєї мети. Він став топовим в арабському Twitter, заполонивши екрани мільйонів користувачів – включно із захисниками та мешканцями міст, на які була націлена Ісламська Держава. Завдяки цьому вимоги бойовиків швидко здатися поширювалися регіонально та персонально, а мішені гортали ці повідомлення на своїх телефонах. Ролики ІДІЛ демонстрували, зокрема, жахливі тортури та страту тих, хто насмілився чинити опір. Так терористи досягали своєї мети в реальному світі: #AllEyesOnISIS набув сили невидимого артилерійського обстрілу, а тисячі повідомлень вихором мчали попереду реальної сили. Їхня детонація сіяла терор, розкол та дезертирство.
У певному сенсі Ірак кардинально змінився протягом років, що минули від часу американського вторгнення у 2003-му. Колись диктатор Саддам Хусейн забороняв мобільні телефони, бо доступність зв’язку загрожувала його перебуванню при владі. І ось три чверті іракців користуються мобільним зв’язком. З 2003 року кількість інтернет-користувачів в Іраку зросла зі 150 тисяч до близько 4 млн. Зі смартфонами в руках та доступом до Інтернету, іракські підлітки вже не надто відрізняються від своїх американських однолітків.
Утім, в іншому сенсі Ірак змінився недостатньо. Кровопролитна релігійна війна між шиїтською більшістю та знедоленою сунітською меншістю – конфлікт, що забрав життя понад 200 тисяч іракських цивільних та 4,5 тисячі американських солдатів, – тліла й далі. Особливо на заході та півночі, де мешкають переважно суніти, армія була погано підготовлена й часто недофінансована. Армія та поліція ледь