Кайдашева сім'я. Іван Нечуй-Левицький
Читать онлайн книгу.
б хисту, аби було кого.
– Не видумуй чортзна-чого. Як була я в панiв, то робила за двох таких, як ти: варила обiд на двадцять душ; а ти й на п'ять душ не попнешся.
– Робили, бо над вами пан з нагайкою стояв.
– Коли хоч, то я й над тобою стану з нагайкою. Цить! А то як вiзьму кочергу, то й зуби визбираєш, – крикнула Кайдашиха й скочила з мiсця.
– Ви менi не рiдна мати: не давали зубiв, не маєте права й вибивать. В коцюби два кiнцi: один по менi, другий по вас.
– Карпе! Чи ти чуєш, що твоя жiнка витворяє? Чом ти їй нiчого не скажеш?
Карпо слухав усю ту розмову й не знав, що їм казать. В хату ввiйшов Кайдаш. Кайдашиха почала йому жалiтись на невiстку.
– I хто нараяв нам брати невiстку з тих багатирiв? – крикнула Кайдашиха. – Лучче було взяти циганку, нiж багачку з порожньою скринею.
– Я вашого сина не силувала мене брати; я до вас з хлiбом з сiллю не ходила, порогiв ваших не оббивала. Ви самi до мене прийшли. – сказала Мотря трохи тихiшим голосом, остерiгаючись свекра.
Старий Кайдаш розсердився на невiстку й почав на неї гримати.
– Мотре! Коли ти наша, то слухай матерi та роби дiло. Не сьогоднi ж до нас привезена. Наш хлiб їси, нам i роби, а як нi, то ми тебе й попросимо слухати.
– Хiба ж я дурно їм ваш хлiб? Од ранку до вечора й рук не покладаю…
– А ти хотiла згорнути руки та й сидiти? Чого це ти розходилась? Та я тобi не подивлюся в зуби! – крикнув Кайдаш, i його темнi очi заблищали: вiн замахнувся на Мотрю рукою.
– Тату, в Мотрi є чоловiк, – сказав понуро Карпо. – ви не дуже на неї махайте кулаками.
Кайдаш спахнув полум'ям.
– А ти чого оступаєшся за своєю жiнкою? – крикнув вiн на Карпа. – Коли хочеш, то я тобi носа втру.
– Ба не втрете! Я вже не маленький, – одрубав Карпо.
Блiде батькове лице стало жовте, неначе вiск. Вiн кинувся до Карпа. Карпо встав з лави й став, неначе стовп.
– Що ви менi цвiкаєте в вiчi, неначе змовились. Хiба я не ваш батько? Хiба менi не можна в своїй хатi порядок дати?
– Тату! Не махайте не мене руками, бо й у мене руки є! – сказав Карпо й собi зблiд на виду. Його червонi губи побiлiли, неначе полотно.
– Як вiзьму налигача, то я вас обох так обчухраю, що ви будете менi покорятись.
– Тату! Оступiться, прошу вас, – сказав Карпо, блiдий, неначе смерть, – бо й я налигача знайду.
Кайдаш побачив, що Карпо не жартує. Вiн не мовчав батьковi й маленьким, а тепер по всьому було видно, що вiн говорив не на вiтер.
– Пху на тебе, сатано! – плюнув набiк Кайдаш i хрьопнув дверима так, що з полицi полетiло горня й розбилось на шматочки.
– Так, сину, так! Добре говориш з батьком, ще й жiнку свою навчаєш! Ти вiзьми ремiннi вiжки та загнуздай її так, щоб вона й не поворухнулась. Ну, взяла собi невiсточку! Взяла собi в хату бiду!
Мотря сидiла коло вiкна, червона, як жар, i плутала ниткою вздовж i поперек, i по комiрi, й по пазусi. Карпо вийшов з хати й собi хрьопнув дверима так, що вiкна задзвенiли. Кайдашиха й Мотря зостались у хатi вдвох. сидiли коло вiкон одна проти другої й нiби шили, не пiдводячи очей од шитва. В хатi стало