Вода з каменю. Саксаул у пісках (збірник). Роман Іваничук
Читать онлайн книгу.
біля узголів'я покійника стояла мати, дивилася на сина, та в її очах він не знайшов прощення.
Маркіян вклякнув, притиснув затиснуті кулаки до грудей, прошепотів:
– Я викуплю свій гріх… Усім життям викуплю.
Хтось поклав на його плече важку руку. Повернув голову.
Біля нього стояв дідич Княжого віце-маршалок Галицького станового сейму Тадей Василевський.
– Встань, Маркіяне, – сказав. – Я не дам пропасти сім'ї отця Семена. – Потім глянув на вдову. – І не шукайте, родино, тут винуватця. Винуватець поза цим домом.
Після похорону Тадей Василевський мовив до Маркіяна:
– Ходи зі мною, тобі треба трохи розвіятися. Спочатку поїдемо в Підгірці, а потім я знайду для тебе діло.
Маркіян був слухняний, мов хлопчик, здавалося – він дасть себе повести за руку. Поцілував сестер і братів, немов прощався з ними назавжди, підійшов до матері, вклякнув, припавши до її подола, чекав благословення. Знав, що ступає на невідому дорогу, з якої не зверне і не схибить, а може не вернутися; за один день він дав дві клятви – словами Котляревського і своїми, і виконає їх, хоч би мав упасти на тій дорозі – неясній, не прозореній поглядом і мислю, та напевно вкритій щебенем і колючками: йому потрібно було благословення.
Мати стояла незворушна, мов статуя, а він чекав навколішках і дочекатися не міг, Василевський знову взяв його за плече, та не вставав син. І врешті діткнулися тремтячі мамині пальці до його волосся, вони були м'які і теплі, на тім'я лягла легка долоня, вона поволі сповзала по його скроні на обличчя, діткнулася губів, підборіддя, він поцілував її і відчував, як прийшли в його душу, владно вмощуючись, рівновага і впевненість. Маркіян устав і пішов з дому вслід за Василевським.
– У Підгірцях я хочу поглянути на рештки бібліотеки, яку розтринькує Едмунд Ржевуський, може, вдасться щось купити, – говорив віце-маршалок, поволі ступаючи піщаною сільською дорогою. – А потім пошлю тебе в Диків, аж під Сандомир…
– Мені до Львова слід би… – несміливо сказав Маркіян. – Я вчу дітей вуйка Захара…
– Най трохи відпочинуть… У Дикові теж пропадає в старій книгозбірні графів Тарновських безліч старих рукописів, безцінні твори літератури слов'ян. Ти будеш впорядковувати бібліотеку, інвентаризувати, а я плататиму тобі за працю. А потім віддам усі книжки Закладові Оссолінських. Наші аристократи стали нині байдужими до скарбів духа, завтра вони гірше за німців будуть спустошувати свою власну культуру…
Василевський наказав запрягати бричку, і коли вона викотилася з вибоїн на гостинець, Маркіян набрався сміливості заговорити. Ще коли сидів в університетській бібліотеці з Іваном і читав працю Могильницького, ще тоді, як мандрував з товаришем горами, записуючи пісні, ще тоді, коли побачив страту Мирона Штоли, зрозумів, що спочатку слід освітити поле, на яке мають виступати озброєні полки підготовлених борців, у яких карателі не зможуть забрати київ, щоб ними бити їх самих, як це було в його дитинстві у Підлиссі… Жмут того світла він побачив, читаючи Котляревського, знав, що його викрешують