Четвертий вимір. Шрами на скалі (збірник). Роман Іваничук
Читать онлайн книгу.
відділу, виплативши двадцять п'ять карбованців на дрібні видатки, розпорядився вислати матері сто карбованців, після слідства наказав видати Петрову свідоцтво про закінчення университету, мовляв, йому, бідному, не дадуть тепер ніде спокійно вчитися, – донощик отримав на руки диплом юриста й на додачу п'ятсот карбованців сріблом. Здавалося б, досить – по зав'язку. Ні, зарахував його чиновником Третього відділу!
Петров, як я уже сказав, по камінцях ходити не вмів. Манія… Працював він у архіві, надто ревно усім цікавився, навіть, як стало відомо, розтратами високопоставлених осіб на нічні розваги, хабарями… Спохопилися, та пізно. Хіба ж можна було пускати змію у власний зміїний дім, кінченого провокатора й дворушника посвячувати в секретні справи? А тепер спробуй спи спокійно: такий ревнитель донесе Господу-Богу на самого царя… Почалися перетрактації Дубельта з Орловим, Орлова – з його величністю; цар сам злякався дбайливця. Треба було видумати справу… Тож довелося Петрову якийсь час посиліти в Олексіївському равеліні, а потім його вислали в Олонецьку губернію. Отут і звела мене з ним лиха доля.
Петров працював у якійсь волості попихачем за двадцять копійок на день. Дізнавшись про моє призначення цивільним губернатором у Петрозаводськ, почав засипати мене скаргами. А що я на них не відповідав, то злидень вирішив зустрітися зі мною особисто й нагадати про свої колишні заслуги. Вірний своїй нахабній натурі, він вибрав місцем зустрічі собор – під час відправи!
Тільки-но піп закрив царські врата – чую, хтось позаду дихає гаряче мені у вухо, ловить за руку і скиглить: «Миколо Еварестовичу, згляньтеся!» Я навіть не повернув голови, відсмикнув руку, – зір мій був прикутий до профілю обличчя губернського чиновника Матвеева, котрий стояв праворуч ледь спереду і вряди-годи косував на мене оком. Мені згадалася недавня з ним розмова – звинувачував у грабіжництві, буцімто мені відраховують частину його окладу і тому подібне… Я ніколи не звертав уваги на подібні балачки, але цей мав здорові кулачища – він опустив їх переді мною на стіл і погрозив, що колись ними відвоює своє право. Тоді я вигнав його з кабінету, але ось тут, у церкві, раптом тьохнуло тривожно серце в грудях – я швидко подався до виходу.
І все обійшлося б добре, я сів би спокійно в карету і вступився з очей Матвеева, але та сама прилипа знову заскиглила позаду і спіймала мене за рукав. Оглянувся – Петров! А щоб тебе дідько побрав, не відчепишся від цього і в церкві… «Зайди до мене завтра в кабінет», – кажу йому, а він хапає за полу сурдута. Ледь одірвавсь від нього, виходжу на паперть – аж тут заступає дорогу Матвеев і б'є мене в обличчя.
Та й це якось би зам'ялося, прикрий інцидентик мало хто й помітив, я, звичайно, облизався б і не надавав би цій справі розголосу. Та ба… Мерзотник Петров, який тільки-но слинив мені руку, розправив свою згорблену поставу і заволав на все горло, викликаючи регіт народу:
– Так вам і треба, Миколо Еварестовичу, тепер у нас обох карта бита!
Як