Володимир Вернадський. Леонід Тома
Читать онлайн книгу.
товариства чорноземи, Докучаєв звернув увагу на те, що в первісних степах, і під лісами, і під лугами завжди є природне поверхневе утворення, збагачене рослинними залишками, і дійшов висновку, що чорнозем утворюється в результаті спільної взаємодії клімату, органічного життя і материнської породи. Так Докучаєв відкрив «ґрунтосферу» і таким чином спонукав молодого Вернадського до всеохопного наукового аналізу, до вивчення всіх взаємозв’язків, які на той період була здатна виявити наука.
Саме в цей час у польовій книжці Вернадського з’являється запис про існування законів у розподілі мінералів, про своєрідну «періодичну таблицю» їх генезису. Докучаєв звернув увагу на міркування Вернадського і, пославшись на Кропоткіна як на свого вчителя, сказав, що ця концепція може бути програмою всього життя.
Невдовзі, в 1885 році, Володимир Іванович закінчив університет зі званням кандидата наук і був залишений в установі для підготовки до професорського звання. Потім було літо в селі Олександрівка Новомосковського повіту Катеринославської губернії… Вернадський знову у милих для нього місцях козацького краю. Сестра Катя, яка вийшла заміж за Сергія Олександровича Короленка, розповідала братові перекази і легенди запорозької минувшини. Дім Короленків став для нього островом тиші і спокою, він увесь віддався ґрунтознавчим студіям. Володимиру йшов 23 рік, коли він після закінчення Петербурзького університету, влітку 1885 року, поїхав у Новомосковський повіт Катеринославської губернії (нині – Дніпропетровська область). Це була його друга поїздка у південні краї імперії. Перша – у цей же район – відбулась роком раніше і мала ознайомчий характер. Результатом стали подорожні нотатки, які тепер зберігаються в Архіві Російської академії наук. Подорож 1885 року була вже переважно дослідницькою – її підсумком став нарис «Вільне». У ньому науковець відобразив особливості життя і побуту українського народу, його своєрідність і щаблі історії. Ось уривок із його тодішніх записів:
«Вільне розміщене на березі р. Самари. Ще й понині тут дуже багато переказів про старовину, про порядки і діла, які були в Росії до 1861 року. Саме село Вільне є живий пам’ятник цієї старовини. Після розорення Січі величезна кількість землі по Самарі до самого Павлограда одержав у дар один із генералів Катерини II – Фалєєв.
У цьому році мені вперше довелося зіткнутися з фактами про взаємовідношення росіян і малоросіян. Усе більше й більше поширюване українофільство викликає те, що в Києві, в Полтавській губернії (особливо в повітах Миргородському та Кобеляцькому) розмовною мовою навіть віталень і балів стає мова малоросійська.
Ось селянин Волинської губернії, який повертається після 22-річного заслання за участь у повстанні 1863 року; він вважає малоросів зовсім осібним від росіян і поляків народом і Україну вважає зовсім окремою країною.
У навколишніх лісах багато пам’яті про Запорожжя. До того часу, як пішли запорожці, розповідав