Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник
Читать онлайн книгу.
ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горщик йому насипали такий же горщик зерна, за подротований – півгоршка.
Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали:
– Горшки на продаж, горшки дротувати!
Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий.
– Чого ти, чоловіче, такий веселий? – питає цар.
– А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю?
– Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
– А чому б мені не відповісти? Знаю!
– Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять.
Скликав цар всіх міністрів до себе:
– Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте – будете і далі міністрами, не відгадаєте – ідіть під усі сто вітрів.
– Загадуй, відгадаємо! – закричали міністри, не давши цареві й договорити. Цар і питає:
– Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
Задумалися міністри.
– Ні, ми так швидко не відгадаємо!
– Приходьте тоді через три дні.
– Світлий царю! Три дні для такої загадки – мало! Дай нам бодай два тижні.
– Хай буде по-вашому! – погодився цар.
Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.
– Ну що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?
– Ще ні! – відповіли в один голос міністри.
Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря:
– Горшки продаю, горшки дротую!
– Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами, – каже один із міністрів.
– Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! – відповів на це цар.
Тут піднявся ще один міністр і каже:
– А може, він розгадав би загадку?
– Спробуйте! – відповів цар.
Наступного дня найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.
– Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!
– Яку?
– Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
– Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!
Міністр аж очі витріщив.
– Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.
– Даси сто золотих – відгадаю! – мовив Горшкодротар.
Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.
Горшкодротар і каже:
– Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі!
З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає:
– А що, відгадав Горшкодротар?
– Аякже, відгадав за сто золотих!
– Хай він провалиться, той Горшкодротар, – мовив другий міністр. – Щоб я йому сто золотих платив!
Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися:
– Скажи мені, що то на світі за лихо, що над усіма лихами лихо?
– Плати сто золотих, скажу.
– Чи не багато це?
– Думаю, що ні!
Виплатив міністр сто золотих і чекає.
– Немає в світі гіршого лиха, як лиха жінка!
Прийшов до Горшкодротаря і третій міністр. І не тільки не поклонився, а набундючився й каже:
– Ей, ти, Горшкодротарю, що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
– Плати сто золотих, скажу.
– А ти хіба не бачиш, що я міністр? Я в царя права рука, тому мені всі повинні безплатно відповідати!
– Бідному чоловікові і за спасибі відгадав би, а тобі не скажу. Коли ти міністр, то маєш чим заплатити.
Розізлився міністр на Горшкодротаря й пригрозив:
– Ти, сякий-такий, знаєш, що я можу тебе розорити?
А Горшкодротар йому:
– Воно й видно, що ти і торбу взяв би від жебрака.
– Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі п’ятдесят золотих! Досить з тебе!
– Я за п’ятдесят і рота не розкрию!
Пішов розлючений міністр, так ні до чого й не договорившись.
На другий день прийшов знову:
– Ну що, дійшов до розуму? Береш п’ятдесят золотих?
– Ні, не беру!
– На вже, на! – шпурнув