Нортенгерське абатство. Джейн Остин
Читать онлайн книгу.
за який час ми доскакали з Тетбері?
– Я ж не знаю, чи це далеко звідси.
Її брат сказав, що до Тетбері двадцять три милі.
– Двадцять три? – здивувався Торп. – Двадцять п’ять, і ані на дюйм менше.
Морланд заперечив йому, посилаючись на свідчення путівників, хазяїв готелів і дорожніх знаків, але його друг відкинув їх усі, бо мав більш надійну міру відстані.
– Я переконаний, що ми проїхали двадцять п’ять миль, – сказав він. – Про це свідчить затрачений на дорогу час. Зараз пів на другу. З подвір’я готелю в Тетбері ми виїхали, коли міський годинник пробив одинадцяту. Я викличу на дуель кого завгодно в Англії, хто скаже, що мій кінь пробігає в запряжці менше, ніж десять миль за годину. Звідси й виходить рівно двадцять п’ять миль.
– У вас загубилася одна година, – сказав Морланд. – Коли ми виїхали з Тетбері, була лише десята година.
– Десята година! Клянусь життям, була одинадцята! Я перелічив усі удари. Ваш брат, міс Морланд, доведе мене до божевілля. Погляньте-но на мого коня – ви бачили коли-небудь у своєму житті тварину, більш пристосовану для швидкого бігу? (У цей час слуга якраз зійшов на сидіння й відганяв екіпаж.) Чудова порода! Три з половиною години на те, щоб пробігти якихось двадцять п’ять миль – що ви про це скажете? Подивіться на це створіння і спробуйте уявити собі таку нісенітницю.
– Так, кінь і справді сильно розгарячився!
– Розгарячився! До Волкотчерч на ньому жодна волосинка не ворухнулася. Погляньте на його передні ноги. Погляньте на круп. А подивіться на його ходу. Цей кінь не може пробігати менше, ніж десять миль за годину, навіть якщо його стриножити. А якої ви думки про мій кабріолет, міс Морланд? Мені він до вподоби. Гарна підвіска. Міська робота. Він у мене менше місяця. Його замовив мій друг з Крайстчерча, чудовий хлопець. Він поїздив на ньому усього кілька тижнів, доки, я думаю, наважився продати. Саме тоді я підшукував собі щось легке – навіть вирішив було уже купити парний двоколісний екіпаж. І ось раптом зустрічаю його на мості Магдалини, коли він їхав до Оксфорда минулого семестру. Він мені й кричить: «Гей, Торпе, вам часом не потрібна така шкаралупка? По-своєму найкраща, тільки я від неї страшенно втомився». «О! Чорт забирай, – відповідаю, – я саме той, хто вам потрібен. Скільки ви за неї візьмете?» І як ви гадаєте, міс Морланд, скільки він узяв?
– Не маю найменшого уявлення.
– А ви подивіться: ресорна підвіска, сидіння, дорожня скринька, ящик для зброї, крила, ліхтарі, срібне оздоблення – все, як бачите, в цілковитому порядку. Залізні частини – як нові, якщо тільки не кращі. Він заправив п’ятдесят гіней. Я зголосився одразу. Виклав гроші, і екіпаж мій.
– Повірте, – сказала Кетрін, – я так мало розуміюся на таких речах, що не можу сказати, дорого це чи дешево.
– Ні те, ні інше. Правду кажучи, могло коштувати й дешевше. Але я страх як не люблю торгуватись, а в бідолашного Фрімена з грошима було не густо.
– З вашого боку це було шляхетно, – сказала розчулена Кетрін.
– До