Емма. Джейн Остин
Читать онлайн книгу.
дуже неввічливим, то я, мабуть-таки, скористаюся порадою Емми і вийду погуляти хвилин на п'ятнадцять. Зважаючи на сонячну погоду, гадаю, що буду в змозі тричі пройтися туди-сюди. Я поводжуся з вами без церемоній, містере Найтлі. Ми, люди немічні, іноді дозволяємо собі нехтувати деякими умовностями.
– Тоді, сер, не змушуйте мене почуватися стороннім.
– Моя донька прекрасно мене замінить. Емма із задоволенням розважатиме вас. Тому я радше вибачуся перед вами та зроблю свої три ходки – це моя типова зимова прогулянка.
– Краще й не придумати, сер!
– Я не проситиму вас скласти мені приємну компанію, містере Найтлі, бо ходжу дуже повільно, і ви, гуляючи зі мною, швидко знудитеся; до того ж вас очікує ще одна неблизька дорога – до Донвелл-Еббі.
– Спасибі, сер, спасибі. Я вже сам зібрався йти, і чим швидше підете ви, тим краще для вас, – я принесу ваше пальто і відчиню для вас двері в садок.
Нарешті містер Вудхаус пішов; але містер Найтлі, замість того щоб негайно вирушити слідом за ним, знову присів, явно збираючись іще погомоніти. Він почав говорити про Гаррієт і говорив він про неї з більшою похвалою, ніж Емма звикла чути.
– Я не ставлю її красу так високо, як ви, – сказав він, – але вона дійсно гарненьке створіннячко, і я схильний дуже схвально оцінювати її вдачу. Її характер залежить від тих, хто перебуває поруч; і в добрих руках вона стане вельми гарною дружиною.
– Я рада, що ви так гадаєте, і сподіваюся, що добрих рук не бракуватиме.
– Та годі, – мовив він. – Якщо кортить почути комплімент, то я скажу, що вам дійсно вдалося позитивно на неї вплинути. Ви відучили її від школярської звички хихикати, і це – ваша безцінна заслуга.
– Дякую. Я б почувалася пригнічено, якби не вірила в те, що принесла певну користь; але далеко не всі здатні висловити похвалу саме тоді, коли вона потрібна. Особисто я не страждаю від надмірних похвал із вашого боку.
– Ви кажете, що сьогодні вранці вона знову повернеться?
– З хвилини на хвилину. Вона й так уже затрималася довше, ніж сподівалася.
– Щось сталося таке, що затримало її, можливо – якісь візитери.
– Хай їм грець, отим гайберівським пліткарям! Набридливі нікчеми!
– Дехто може видатися Гаррієт не таким набридливим, як вважаєте ви.
Емма знала, що це – істинна правда, яку заперечувати неможливо, і тому промовчала. Невдовзі він мовив з усмішкою:
– Я не претендую на здатність угадувати час чи місце, але мушу вам сказати: я маю всі підстави стверджувати, що незабаром ваша маленька приятелька почує приємну для себе новину.
– Отакої! Як? Яку новину?
– Дуже серйозну новину, смію вас запевнити, – мовив містер Найтлі, зберігаючи усмішку.
– Це дуже серйозно! Мені спадає на думку лише одне… Хто покохав її? Хто зробив вас довіреною особою?
Еммі хотілося сподіватися, що про свої почуття натякнув містер Елтон. Містер Найтлі був чимось на кшталт спільного друга і