Марко Вовчок. Т. М. Панасенко
Читать онлайн книгу.
бо це конче необхідно було для здоров’я Марії Олександрівни. Хоча у спогадах старшого сина Богдана причину поїздки пояснено по-іншому: «Головною причиною було прагнення духовного світла. Особливо ж І. Тургенєв переконував Марка Вовчка та її чоловіка подивитися, як живуть за кордоном». Саме подивитися, як живуть люди без кріпацтва, й хотілося Марії Олександрівні. Разом з Марковичами за кордон збирається й Іван Сергійович Тургенєв. У цей час виїжджає за кордон і Пантелеймон Куліш, а от Опанас Васильович поїхати не може. Вирушаючи за кордон, Марко Вовчок казала, що їй сумно й тяжко їхати без чоловіка, але вона сподівається, що він приїде вже через кілька місяців.
Прощаючись із письменницею перед її від’їздом за кордон, Т. Шевченко наполегливо радив їй писати якомога більше і звернутись до народних казкових сюжетів: «Гляди ж, доню, щоб ти мені написала копу, дві або п’ять, а то й сім кіп казок…» Виконуючи це побажання Т. Шевченка, вона пізніше напише такі чудові твори цього жанру, як «Невільничка», «Лимерівна», «Кармелюк», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя».
Увечері 29 квітня 1859 року Марко Вовчок із сином Богданом, у супроводі Івана Тургенєва вирушили з Петербурга в Берлін.
За кордоном
На початку травня письменниця прибуває в Берлін. Як розповідав І. Тургенєв, який тоді був у дружніх стосунках із Марком Вовчком, її син Богдан «…сидів у нього протягом усього шляху на руках, на ногах і спав на шиї». У цей же час до Берліна прибуває П. Куліш. Припускають, що саме там і відбулася остання зустріч і серйозна розмова Марка Вовчка і її першого видавця, після якої Куліш повернувся додому. Іван Тургенєв потурбувався про влаштування письменниці з сином у Дрездені й поїхав у Париж. У листах письменник цікавився турботами й проблемами Марії Олександрівни, радив, до яких лікарів звертатися. На щастя, у травні Опанас Васильович одержав відпустку на вісім місяців і вирушив у Німеччину, щоб приєднатися до сім’ї. Марія Олександрівна пройшла курс лікування, разом із сином брала уроки німецької мови, причому обоє мали добрі успіхи. Там, на чужині, письменниця листується з Шевченком, який довіряє їй найпотаємніші думки й переживання: «…не пускають додому. Печатать не дають. Не знаю, що й робить. Чи не повіситься часом? Ні, не повішусь, а втечу на Україну, оженюсь і вернуся як умитий в столицю». Іван Сергійович на кілька днів виїжджає до Лондона, де зустрічається з Олександром Івановичем Герценом (1812—1870) і передає йому збірку Марка Вовчка. Марія Олександрівна читала кілька робіт Герцена і дуже цікавилася цією неординарною особистістю, вона просила І. Тургенєва: «Скажіть мені щось про нього, адже Ви, мабуть, побачите його в Лондоні». Сам же Герцен, прочитавши оповідання Марка Вовчка, дуже хотів познайомитися з авторкою. Марія Олександрівна у Дрездені познайомилася з критиком і журналістом Володимиром Михайловичем Майковим (1823—1885), письменником Іваном Олександровичем Гончаровим (1812—1891), професором Петербурзького університету Костянтином Дмитровичем