Чортів млин: Казки про чортів. Сборник
Читать онлайн книгу.
сховався разом з котиком.
Баба пролетіла й пропала.
Іванко і котик вибралися з ями і вирушили далі. Ішли день, другий, третій – прибули до печери. Котик сказав:
– Тут живе ворожбит, який дуже сердитий на відьму. Ти зайди до нього, а я доти мишей половлю.
Ворожбит був старий і слабий, як муха восени. Лежав і ледве дихав. Побачивши Іванка, сказав:
– Добре, що прийшов, парубче. Принеси водички, бо я негоден встати.
Іванко приніс води, зварив обід, нагодував старого. Ворожбит розповів:
– Як я був молодий, то всі відьми мене шанували. А коли зістарився, то спалили мою книгу й покинули мене в цій печері. Мене чекає смерть. Я тобі, парубче, видам найбільшу таємницю. Хочеш знайти Залізну гору? Тоді слухай добре. Коло печери, з південного боку, закопані чарівні капці. Розкопай їх і візьми собі. Як прийдеш до моря, кинь їх у воду – вони стануть човником і повезуть тебе до Залізної гори. Там є й озерце, з якого ще ніхто не пив…
Ворожбит не встиг більше сказати. Заплющив очі й помер.
Іванко поховав ворожбита так, як це має бути. Відтак викопав собі чарівні капці і вирушив з котиком в дорогу. Довго йшли чи мало – але дійшли до синього моря.
Іванко кинув капці у хвилі, і перед ним виріс із води човен. Сіли й попливли. За одну днину допливли до якогось острова. Коли вийшли на берег, човен знову обернувся в капці.
На острові був дуже густий ліс. Височезні дерева піднімалися до самого неба.
Тоді котик видряпався на верх найвищого дерева і роздивився в усі боки. Крикнув:
– Іванку, Залізна гора – близько.
Побігли туди, куди повів кіт. Перед горою залізли в кущі й почали дивитися, з якого боку в неї увійти. Вони мовчали, і гора мовчала.
Раптом гора заскреготала й відчинилася. З неї вийшли дванадцять дівчат з кошиками в руках.
– Добридень, дівчата, – привітався Іванко. – Куди йдете?
– По ягоди. А ти хто такий?
– Я прийшов до вас у гості.
– Ми гостей не приймаємо, нам вони заказані. Як наш господар-велет побачить тебе, більше не будеш ні до кого в гості ходити.
– А ви що за одні?
– Ми – полонянки господаря-велета.
– А він не боїться пускати вас по ягоди самих?
– Не боїться, бо із цього острова не можна втекти. Є лише один-єдиний човен, якого приймає це море.
– А де той човен?
– У ворожбита, що доживає віку в якійсь печері. Того човна не наздожене ніяка сила.
Іванко збирав з дівчатами ягоди й розповідав, як гарно жити там, де є багато людей і де нема таких диких нетрів.
Потім запитав:
– А ви не знаєте, де ховає господар-велет золотий перстень?
– У золотій скриньці. А ключик від скриньки – ховає в ліве вухо. Але якщо ти забереш перстень, то заплатиш за нього життям. Господар-велет прокинеться і вб’є тебе одразу. Він сильніший від цієї гори!
– А що маю робити, аби перстень забрати?
– Треба спочатку взяти ключик з його лівого вуха, а потім підпалити книгу життя господаря-велета, яка лежить у нього на столі.
Дівчата назбирали