Олександр Довженко. Т. М. Панасенко
Читать онлайн книгу.
Батькове життя – це цілий роман, повний історичного смутку і жалю».
Мати, Одарка Єрмолаївна (у дівоцтві Некрасова; 1862—1948), була дочкою ткача-художника. «Народжена для пісень, вона проплакала все життя, проводжаючи назавжди…» – писав про матір Олександр Петрович. Мати могла співати цілий день, не повторюючись, а на розпитування, звідки беруться ті пісні, лише сумно посміхалася й розповідала, що її батько дуже любив працюючи співати колядки: «Усе було співає, аж верстат розлягається. Ото було тче і все співає, тільки човник бігає». У 1943 році Довженко забрав матір до Москви й вечорами ретельно записував пісні, інколи відкладаючи зошита й підспівуючи матері. Сестра Поліна Довженко згадувала: «…Любив слухати материні пісні <…> Слухав, як зачарований. Сидів задумливий, та інколи засміється, поцілує маму, її руки, він часто цілував мамині руки. В листах теж закінчував словами: “Мамо, цілую ваші трудящі руки. Ваш син Сашко”». Сльози й сумні, журливі пісні Одарки Єрмолаївни – то виспіваний біль тяжких утрат: із її чотирнадцяти дітей вижило лише двоє – Сашко і його сестра Поліна. «Решта померли в різний час, майже всі не досягши працездатного віку».
Однак, попри всі страждання й горе, свою сім’ю Олександр Петрович описував так: «Основна риса характеру нашої сім’ї – насміхались над усім і в першу чергу один над одним і над самими собою. Ми любили сміятись, дражнити одне одного, сміялись у добрі і в горі, сміялись над владою, над Богом і над чортом, мали велику любов і смак до смішного, дотепного, гострого. Дід, батько, мати, брати і сестри.
Сліз нам випало, проте, в житті багато, більш сміху.
І всі були добрі до людей».
Навчання
Восени 1903 року батько віддав Сашка до чотирикласної парафіяльної школи. Довженко згадував: «Минули трохи згодом косовиця й жнива. Поспіли груші й яблука на Спаса. Малина й вишні одійшли давно. Штани мені пошили нові, довгі і повели до школи». Я. Назаренко, який товаришував у дитячі й юнацькі роки з майбутнім митцем, у своїх спогадах писав: «За всі роки нашого навчання Олександр Довженко верховодив, але не вискакував наперед, не запобігав перед учителями, завжди тримався з гідністю. Із друзями поводився рівно, лагідно, вимогливо. Ніколи не намагався здатися кращим, ніж він був. Бадьорість, енергія й політ його думки підкоряли всіх. До нього не було середніх почуттів: або схиляння, або заздрісна ворожість».
Проте справжнє навчання великого художника почалося набагато раніше, бо краси й гармонії малий Сашко навчався у природи. З дитинства хлопець любив усе живе – тварин, цвіт яблуні, трави; мріями переселявся у світ казкових героїв. На все життя запам’яталися й знайшли своє відображення у «Зачарованій Десні» запашні сіножаті на придеснянських луках («найкрасивіше місце на всій землі»), рибалки з батьком на світанні, осіннє збирання грибів, перші мозолі на руках від коси і ціпа, таємнича Десна, вся щедра на барви природа Чернігівщини з її прозоро-синіми озерами й мальовничими