Quo vadis. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
розгледіти, хто йде, неподалік од лави з'явилася Сабіна Поппея з невеликим почтом рабинь. Дві з них тримали над головою пучки страусового пір'я на золотих прутах, обвіваючи її злегка, заразом заслоняючи від палючого ще осіннього сонця, перед нею чорна, як ебенове дерево, ефіопка, з відстовбурченими, набряклими від молока грудьми, несла на руках немовля, сповите в пурпур із золотою торочкою. Акта й Лігія підвелися, сподіваючись, що Поппея пройде повз лаву, не звернувши на неї уваги, але вона затрималася перед ними й мовила:
– Акто, дзвіночки, які ти пришила на ляльку, погано були пришиті; дитя відірвало один і понесло до рота; щастя, що Ліліт помітила вчасно.
– Вибач, божественна, – відповіла Акта, схрестивши руки на грудях і схиливши голову.
Але Поппея подивилася на Лігію.
– Що це за рабиня? – спитала за хвилину.
– Вона не рабиня, божественна Августо, а вихованка Помпонії Грецини й донька царя лігійців, який оддав її як заручницю Римові.
– Вона прийшла тебе провідати?
– Ні, Августо. Від позавчора вона мешкає в палаці.
– Була вчора на бенкеті?
– Була, Августо.
– За чиїм наказом?
– За наказом імператора.
Поппея ще уважніше подивилася на Лігію, котра стояла перед нею, схиливши голову, то підводячи свої променисті очі, то закриваючи їх знову повіками. Раптова зморшка з'явилася між бровами Августи. Ревно оберігаючи свою вроду і владу, жила вона в постійній тривозі, що якась щаслива суперниця погубить її так, як вона сама погубила Октавію. Тому всяке красиве обличчя в палаці збуджувало в ній підозру. Досвідченим оком вона охопила враз усю постать Лігії, оцінила кожну рисочку її обличчя й перелякалася. «Та це ж просто німфа! – сказала собі. – Її народила Венера». І раптом спало їй на думку, що не спадало ніколи раніше, коли бачила інших красунь: вона значно старша! Озвалося в ній уражене самолюбство, охопив її неспокій, і різні побоювання закружляли в її голові. «Може, її Нерон не бачив або, дивлячись крізь смарагд, не оцінив. Але що може статись, якщо він зустріне її вдень, при світлі сонця, таку дивну?.. До того ж вона не рабиня! Донька царська, щоправда з варварів, але донька царська!.. О боги безсмертні! Вона так само гарна, як я, але молодша!» І зморшка між бровами стала ще глибшою, а очі її з-під золотавих вій блиснули зимним вогнем.
Але, звертаючись до Лігії, почала запитувати з позірним спокоєм:
– Говорила з імператором?
– Ні, Августо.
– Чому ж волієш жити тут, а не в Авла?
– Я не волію, пані. Петроній намовив імператора забрати мене в Помпонії, але я тут по неволі, о пані!..
– І хотіла б повернутися до Помпонії?
Останнє запитання Поппея задала м'якшим і лагіднішим голосом, так що в серці Лігії зажевріла несподівана надія.
– Володарко! – мовила, простягнувши до неї руки, дівчина. – Імператор обіцяв оддати мене як рабиню Вініцію, але ти заступись за мене й поверни мене Помпонії.
– Значить, Петроній намовив імператора, щоб той забрав тебе в Авла й оддав Вініцію?
– Так,