Quo vadis. Генрик Сенкевич
Читать онлайн книгу.
дівчину. Сам блукаю містом вдень і вночі, розраховуючи на щасливий випадок.
– Про що-небудь довідаєшся, дай мені знати, бо я мушу їхати до Анція.
– Добре.
– А якщо коли-небудь уранці, прокинувшись, скажеш собі, що через одну дівчину не варто себе мучити й витрачати на неї стільки зусиль, то приїзди до Анція. Там не забракне ні жінок, ні розваг.
Вініцій заходив швидкими кроками, Петроній же спостерігав якийсь час за ним, врешті сказав:
– Скажи мені щиро – не як палкий юнак, який щось собі навіяв і сам себе розпалює, але як чоловік розсудливий, що відповідає на запитання друга: чи тобі завше однаково бігати за тією Лігією?
Вініцій зупинився на хвилину й дивився на Петронія так, мовби його раніше не бачив, потім знову почав ходити. Було видно, що гамує в собі вибух. Врешті на очі, од відчуття власного безсилля, від горя, гніву й нездоланної туги, навернулися дві сльози, які подіяли дужче на Петронія, ніж найбільш красномовні слова.
Тож, замислившись, за хвилину сказав:
– Світ несе на плечах не Атлант[187], а жінка, і часом грається ним, як м'ячем.
– Так! – погодився Вініцій.
Й почали прощатися. Але в ту хвилину раб повідомив, що Хілон Хілонід чекає в передпокої та просить, аби його допустили перед очі володаря.
Вініцій наказав одразу його впустити, Петроній же сказав:
– Бач! Не говорив я тобі! Присягаюся Геркулесом! Зберігай тільки спокій; інакше він візьме гору, а не ти.
– Вітання і честь шляхетному військовому трибуну й тобі, пане! – мовив, зайшовши, Хілон. – Нехай щастя ваше дорівнюватиме вашій славі, а слава нехай обійде весь світ, од Геркулесових стовпів аж до кордонів землі Аршакідів.[188]
– Здрастуй, законодавцю доброчесності й мудрості! – відповів Петроній.
Але Вініцій запитав з удаваним спокоєм:
– Що приніс?
– За першим разом приніс тобі, пане, сподівання, тепер же приношу певність, що дівчину буде знайдено.
– Це значить, що ти не знайшов її досі?
– Так, пане, але знайшов, що означає знак, який тобі накреслила; знаю, що за люди, які її відбили, і знаю, між прихильниками якого божества належить її шукати.
Вініцій хотів було підхопитися зі стільця, на якому сидів, але Петроній поклав йому долоню на плече і, звертаючись до Хілона, сказав:
– Кажи далі!
– Чи цілковито певен ти, пане, що дівчина тобі накреслила рибу на піску?
– Авжеж! – вибухнув Вініцій.
– Отже, вона християнка й відбили її християни.
Настала хвилина мовчання.
– Слухай, Хілоне, – врешті сказав Петроній. – Мій родич призначив тобі за відшукання дівчини значну кількість грошей, але не меншу кількість різок, якщо його захочеш ошукати. В першому випадку ти купиш не одного, а трьох переписувачів, у другому – філософія всіх семи мудреців, із додатком твоєї власної, не стане тобі цілющою маззю.
– Дівчина – християнка, пане! – заволав