Ляльковий дім (збірник). Генрик Ибсен
Читать онлайн книгу.
гаразд, але потім приходьте до нас; ти ж знаєш, де нас шукати.
Бетті, Лона і Діна проходять через сад наліво.
Бернік (якусь мить дивиться їм услід, потім причиняє другі двері з лівого боку, підходить до Погана і міцно тисне йому обидві руки). Тепер ми самі, Йогане! Дозволь же подякувати тобі.
Йоган. Може, не варто.
Бернік. Дім, своє сімейне вогнище і щастя, становище в суспільстві – усім я завдячую тобі.
Йоган. Я дуже радий, дорогий Карстене, що з цієї безглуздої історії вийшло хоч що-небудь путнє.
Бернік (знову потискуючи йому руку). Спасибі, спасибі! З десятка тисяч жодний не зробив би того, що ти тоді для мене зробив.
Йоган. Чи варто про це говорити! Ми були обоє молоді й легко дивились на життя. Треба ж було кому-небудь узяти вину на себе…
Бернік. Але кому ж найперше, як не самому винуватцеві?
Йоган. Цить! На той час найлегше це було зробити невинному. Я був зовсім вільний, сирота, контора набридла мені до смерті, і я був радий-радісінький відкараскатись від неї. А в тебе ж була стара мати, до того ж ти допіру потай заручився з Бетті, а вона страшенно тебе любила. Що було б з нею, якби вона дізналася?…
Бернік. Так, так, але ж…
Йоган. І, нарешті, хіба не заради Бетті ти вирішив тоді покінчити цю інтрижку з мадам Дорф? Саме щоб зовсім порвати з нею, ти й прийшов туди того вечора.
Бернік. Так, того злощасного вечора, коли цей п'яниця повернувся додому… Так, Йогане, я пішов тоді заради Бетті, але все-таки… І от ти великодушно звернув на себе усі підозріння і поїхав…
Йоган. Не треба докорів сумління, дорогий Карстене. Ми ж тоді разом так вирішили. Треба було рятувати тебе, а ти був моїм другом. Я страшенно пишався твоєю дружбою. Ще б пак! Я животів тут, – дрібний провінціальний обиватель, а ти повернувся з-за кордону таким поважним, модним кавалером, – пожив і в Лондоні, і в Парижі. І ти зробив мені честь – дозволив бути твоїм приятелем, хоч я був молодший за тебе на чотири роки. Звичайно, ти тоді залицявся до Бетті, – тепер я це розумію, але тоді я страшенно пишався твоєю дружбою. І хто б не пишався? Хто з радістю не пожертвував би собою заради тебе? Тим більше що нічим особливо лихим це не загрожувало. Побалакали б у місті з місяць, та й забули б. А передо мною розкривалась можливість вирватися на волю, побачити білий світ.
Бернік. Гм… Одверто кажучи, дорогий Йогане, тут усі ще не зовсім забули про цю історію.
Йоган. Не забули? Ну і нехай. Мені від цього не буде ні тепло, ні холодно, коли я знов засяду в себе на фермі.
Бернік. То ти, значить, збираєшся знов їхати?
Йоган. Звичайно.
Бернік. Сподіваюсь, однак, не так скоро?
Йоган. Ні, якомога швидше. Я ж тільки заради Лони сюди приїхав.
Бернік. Еге? Як це так?
Йоган. Та бачиш, Лона тепер не така вже молода і останнім часом дуже нудьгує за батьківщиною. Хоч ні за що в цьому не призналася б. (Усміхаючись.) Як же можна було залишити без догляду мене, вітрогона, який уже в дев'ятнадцять років устиг так відзначитись…
Бернік. Ну, і…
Йоган. Так, Карстене, як мені не соромно, доводиться признатись тобі…
Бернік. Сподіваюсь, ти не поділився з нею цією історією?
Йоган.