Грозовий Перевал. Эмили Бронте
Читать онлайн книгу.
вона з острахом подивилася на чорні пальці, які тримала у своїх, і на свою ошатну сукенку, якій краще було б уникнути доторку до його одежі.
– Ти можеш не доторкатися до мене! – відповів він, простеживши за її поглядом, і висмикнув із її руки свою. – Я буду таким брудним, як мені заманеться; мені хочеться бути брудним, і я буду брудним!
І, вигукнувши це, він прожогом кинувся геть – на радість молодих хазяїв та на превеликий жаль Кетрін, що ніяк не могла збагнути, чому її зауваження спричинило такий напад гніву.
Подбавши про новоприбулу, я поставила пектися пиріг, скрізь запалила вогні, як то належить у Святвечір, та зібралася сісти перепочити на самоті, розважаючись співанням гімнів,[18] хоч мої співи викликали невтомне обурення Джозефа – мовляв, веселі мелодії, що мені до вподоби, надто скидаються на світські пісні; та мені те було байдужісінько. Він почовгав до своєї кімнати, де скликав молитовні збори; а містер і місіс Ерншоу намагалися привернути увагу Кеті до тих цяцьок, що накупили в дарунок малим Лінтонам, аби віддячити за їхню гостинність. Ізабеллу та Едгара запросили провести завтрашній день у Грозовому Перевалі, і запрошення було прийняте, лише за однієї умови: місіс Лінтон воліла, щоб її любі крихітки не спіткалися з тим розбещеним хлопчиськом.
Я залишилася на самоті. Я вчувала смачні пахощі печива, милувалася сліпучим полиском кухонного приладдя та дзиґаря на стіні, який прикрасила миртовими гілочками[19] і срібними кухлями, що вишикувалися на таці, щоб увечері бути сповненими підігрітого елю; а перш за все – предметом моїх постійних гордощів. тобто бездоганною чистотою підметеної та вишкрябаної підлоги. Я подумки схвалила кожну з цих речей; а тоді згадала, що старий Ерншоу часом заходив до мене на Святвечір, як я наведу лад у хаті, і казав, що я ловка дівчина, і дарував мені різдвяного ральця – шилінга; потім подумала про його любов до Хіткліфа, про те, як старий уболівав за нього перед смертю, і це, звісно, змусило мене згадати, як бідолашний хлопчина почувається зараз, – то ж замість співів мене потягло на сльози. Та невдовзі мені спало на думку, що розумніше буде спробувати хоч трохи зарадити його лихові, а не побиватися через нього. Я встала й пішла надвір його шукати. Він був десь поблизу; я знайшла його у стайні, він гладив по лиснючій спинці нового поні та годував інших конячок; то був його звичайний обов'язок.
– Давай скоренько, Хіткліфе! – мовила я. – У кухні так затишно; а Джозеф пішов до себе нагору. Роби хутенько, що тобі треба, та дай я тебе трошки причепурю, перш ніж прийде міс Кеті; і тоді ви зможете посидіти разом, погрієтесь біля вогню та досхочу побалакаєте.
Він займався своєю роботою – і не озирнувся до мене.
– Та ходи ж бо! Ти йдеш чи ні? – вела я далі. – В мене й по пиріжку для вас є, вже майже спеклися; а я з тобою менш як за півгодини не впораюся.
Я чекала п'ять хвилин і пішла, не почувши відповіді. Кетрін вечеряла з братом та невісткою; ми з Джозефом розділили пісну трапезу, щедро притрушену докорами з одного боку і шпильками з іншого.
Йдеться про різдвяні гімни, які виконують у Святвечір і на Різдво, прославляючи народження Ісуса Христа.
За традицією в Англії на Різдво люди прикрашають свої помешкання вічнозеленим миртом.