Грозовий Перевал. Эмили Бронте
Читать онлайн книгу.
далеко в холодній труні.
Чи ще надовго часові тенета
Пам'ять про тебе залишать мені?
Більш моя думка уже не літає
Під небеса. Не здійнятись ніяк.
Крила складаю, де вереск вкриває
Серце твоє. Назавжди, чи не так?
Шарлотта Бронте якось влучно зауважила, що уява Емілі була радше похмурою, аніж сонячною. Дійсно, в багатьох творах Бронте відчутні трагедійні мотиви – смутку, тривоги, обмеженості людського буття. Але, в цілому, концепція смерті поетеси перегукується з давньою філософською традицією, що бере початок в платонівських діалогах, згідно з якими смерть є можливістю (і необхідністю) для душі відділитися від тіла і в такий спосіб надати повнішого сенсу своєму існуванню. В такому контексті смерть – це віднайдення себе, можливість кращого буття. Віра в це віталізує смерть, позбавляє її статусу кінця. Видається, що письменниця знайшла духовний вимір, в якому життя і смерть, реальне і уявне, виражене і невимовне не сприймаються як поняття суперечні. І, звичайно, смерть безсила подолати кохання, розірвати духовні узи споріднених людей. Нездоланність духу, що стала світоглядним кредо письменниці, можна вважати її поетичним посланням нащадкам:
Якщо б було зруйновано світи,
Зірки зійшли з призначених доріг,
Серед руїн лишився б тільки ти,
Ти б всесвіт цілий у собі зберіг.
І омине цей всесвіт небуття,
Бо силою тут дише атом кожен.
Ти – Ти моє повітря і життя,
І твоя сутність щезнути не може.
(«Останні рядки», «Last Lines»)
Саме ця універсалізація взаємовідносин чоловіка і жінки, зустріч з Абсолютом не в житті, але в художній творчості примусить Кеті вигукнути: «Я – Хіткліф!» і стане найсильнішою сторінкою «Грозового Перевалу». Саме ця позиція розведе Емілі Бронте із шляхами розвитку вікторіанської літератури, а інтенсивність і сконцентрованість почуттів, устремління до сфери позамежного, нездійсненність мрії примусять побачити в ній поета-романтика, митця драматичного обдарування.
«…я не знаю жодної жінки, котра написала б подібні вірші: стисла енергія, ясність, вивершеність, особливий могутній пафос – ось такі їхні особливості…», – знову з сімейного літопису. Так оцінила поезію Емілі її перший критик, рідна сестра. Поезія такого рівня вимагає повного занурення і розчинення у твореному художньому світі. Після 1836 року в житті Емілі Бронте не було періодів, коли б вона не займалась літературною творчістю. А це означає, що, хоч би на які теми вона писала, як митець вона була щасливою.
Одне з проблематичних питань, що постають перед критикою, – це еволюція і періодизація творчості Емілі Бронте. Може видатися, що поетичні твори письменниці-початківця були пробою пера, формуванням мотивів та образів у підготовці до написання роману, який стане літературним шедевром. Однак порівняльний аналіз показує, що поезія і роман становлять таку єдність, що мова може йти не стільки про еволюцію, скільки про різні можливості вираження