– Ти не слухаєш! – гримнула на Алісу Миша. – Про що ти думаєш?

      – Вибачте, будь ласка, – сумирно сказала Аліса. – Ви вже, мабуть, чи не на п'ятій звивині зі слів?

      – На п'ятому з ослів! – люто крикнула Миша.

      – На п'ятому з вузлів? – спантеличено перепитала Аліса. – Ой, дайте, я допоможу розплутати!.. (Вона завжди готова була стати комусь у пригоді.)

      – Нема що давати! – сказала Миша, підвівшись і йдучи геть. – Знущаєшся, так? Наплела сім мішків гречаної вовни!

      – Я ж не зумисне! – промовила бідолашна Аліса. – Ви така вразлива, далебі!

      Миша тільки забурчала у відповідь.

      – Будь ласка, верніться і докажіть свою історію! – гукнула їй услід Аліса.

      – Будь ласка! – загукали хором усі решта.

      Але Миша лише роздратовано тріпнула головою і наддала ходи.

      – Як шкода, що вона пішла! – зітхнула Лорі, тільки-но Миша зникла з очей.

      А стара Крабиха скористалася з нагоди, щоб напутити свою дочку:

      – Отак-то, рибонько! Це тобі наука: треба стримуватися в косючих ситуаціях!

      – Прикуси язика, мам! – огризнулося Крабеня. – Ти навіть устрицю виведеш із терпіння!

      – От якби тут була наша Діна, – голосно сказала Аліса, не звертаючись ні до кого зосібна. – Вона б швидко принесла її назад!

      – А хто така Діна, дозволь спитати? – озвалася Лорі.

      Аліса аж засяяла, бо ладна була день і ніч говорити про свою пестунку.

      – Діна – то наша киця. Вона так хвацько ловить мишей! А бачили б ви, як вона полює на пташок: раз – і нема!

      Ця тирада справила на товариство глибоке враження. Декотрі пташки відразу поспішили від біди чимдалі. Стара Сорока стала дуже ретельно кутатися в шалик, примовляючи:

      – Думайте, що хочете, але я мушу йти додому. Нічне повітря – не на моє горло!

      А Канарка тремтячим голосом почала скликати своїх діток:

      – Ходімо,