Щоденники 1913–1923 рр.. Франц Кафка
Читать онлайн книгу.
не відмахнулись. Хоч я й не бачу небезпеки загубитись, а все ж почуваюся безпорадним і чужим. Але твердість, якої мені надає бодай щось написане, безперечна й прекрасна. Погляд, яким учора я подивився на все під час прогулянки!
Дитина двірнички, що відчинила ворота. Загорнене в стару хустку, бліде, застигле й опухле личко. Вночі двірничка носить її з собою так до воріт.
Двірниччин пудель, який сидить унизу на сходах, прислухається до мого тупання, що починається від п’ятого поверху, проводжає мене поглядом, коли я проминаю його, й дивиться мені вслід, коли я біжу далі. Приємне почуття довіри, позаяк він мене не боїться, я для нього – частина будинку і його звуків.
Картина: хрещення юнги, коли судно перетинає екватор. Довкола вештаються матроси. На судні, що його сходжено вже вздовж і впоперек, унизу й угорі, повсюду можна знайти місце, щоб посидіти. Здоровенні матроси висять на суднових трапах, упираючись могутніми крутими плечима й ногами в корабельну плоть, і спостерігають виставу внизу.
4 грудня. Якщо поглянути збоку, то це просто жахливо – померти чи навіть накласти на себе руки дорослим, але молодим. Піти з життя в цілковитому сум’ятті, яке мало б сенс, коли б йому судилося розвиватись далі, піти без надії чи з єдиною надією, що твою появу в житті за великим рахунком вважатимуть такою, яка не відбулася. Ось у якому становищі я міг би тепер опинитись. Умерти означало б не що інше, як Ніщо віддати Нічому, але почуття з цим не змирилися б, позаяк хіба можна, навіть усвідомлюючи себе як Ніщо, свідомо віддати себе Нічому, до того ж не просто порожньому Нічому, а Нічому бурхливому, чиє убозтво полягає лише в його незбагненності.
Чоловіче товариство, господарі й слуги. Огрубілі риси облич, що вилискують живими барвами. Господар сідає, а слуга подає йому на таці їжу. Різниця між обома не велика, не більша, ніж, наприклад, між одним чоловіком, що внаслідок взаємодії численних обставин став англійцем і живе в Лондоні, й другим, лапландцем, який у той самий час самотньо пливе човном у штормовому морі. Певна річ, слуга – але й це лише за певних обставин – може стати господарем, але це запитання, хоч як на нього відповідай, тут не має значення, адже йдеться про нинішню оцінку нинішніх стосунків.
Єдність людства, яку кожна людина, навіть найприступніша й найтовариськіша, час від часу, хай тільки й інтуїтивно, ставить під сумнів, своєю чергою виявляє себе – чи то тільки здається, що вона себе виявляє, – також перед кожною людиною в цілковитій спільності загального й одиничного людського розвитку, яка дає про себе знати знов і знов. Навіть у найпотаємніших почуттях одинака.
Страх перед глупством. Бачити глупство в кожному почутті, що пнеться вперед і примушує забути про все на світі. Тоді що ж таке не глупство? Не глупство – це по-жебрацькому стовбичити біля порога, збоку від входу, пускатися берега й нарешті загинути. Але П. і О. все ж таки огидні дурні. Мабуть, є глупства більші, ніж їхні носії. Огидність – це, певно, коли маленькі дурні аж