Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі Сікібу
Читать онлайн книгу.
зі своїми супутниками, сподівалася, що зможе підтримувати з нею надійний зв’язок.
Укон відразу поспішила в садибу Великого міністра, сподіваючись при нагоді розповісти йому, що знайшла панну. Коли через ворота вона в’їхала в надзвичайно просторий двір, то, побачивши в ньому силу-силенну карет численних гостей, відчула свою незначущість на тлі величної садиби. Ніч вона провела в своєму покої, сповнена болісних сумнівів, а наступного ранку її покликала до себе пані Мурасакі. Для неї це була велика честь, бо одночасно в садибу на Шостій лінії повернулися з дому багато інших жінок вельми високого рангу, не кажучи вже про молодих служниць. Великий міністр Ґендзі, побачивши Укон, як завжди, пожартував: «Чого вас так довго тут не було? Невже сталося щось надзвичайне? Така статечна, як ви, людина наче помолодшала. Може, трапилося щось особливе?» «Уже минуло сім днів, як я виїхала звідси, але нічого особливого зі мною не трапилося. От тільки в горах зустріла одну дорогу мені людину…» – відповіла Укон.
«Кого?» – запитав Ґендзі, але Укон вагалася з відповіддю. Вона побоювалася, що Мурасакі докорятиме їй за те, що спочатку розповіла цю новину чоловікові, неначе якусь таємницю, коли та пізніше про все дізнається. «Гаразд, я вам зараз розповім…» – все-таки почала вона, але несподівано зайшли служниці, й розмова урвалася.
Коли запалили світильники, картина того, як Ґендзі й Мурасакі сидять поруч за тихою розмовою, справляла незрівнянне враження. Мурасакі сповнилося тоді років двадцять сім чи двадцять вісім, а її краса досягла повного розквіту. Минуло лише кілька днів, як Укон її не бачила, але за такий короткий час вона стала ще прекраснішою. Ще недавно, в Хацусе, Укон здавалося, що панна така ж гарна, як і Мурасакі, але, напевне, то була гра уяви, бо ніхто не міг зрівнятися з дружиною Ґендзі. «Видно відразу різницю між вродливою жінкою, якій пощастило, і тією, якій не пощастило», – подумала Укон.
Сказавши, що лягає спати, Ґендзі покликав Укон розтерти йому ноги. «Молодим жінкам не до вподоби такі обов’язки. А от з давно знайомими можна порозумітися», – мовив він, і служниці тихенько хихикнули: «Ну, що ви?.. Та хто з нас не готовий прислужитися вам?.. Що за дивні жарти?» – «А втім, надмірна дружба між давніми знайомими може викликати підозру в нашої господині. Тож нам треба остерігатися», – усміхаючись, сказав Ґендзі, звертаючись до Укон. Його приязному виразу обличчя вельми пасувала манера жартувати, що з’явилася у нього останнім часом. Тепер, коли Ґендзі не був надто обтяжений державними справами і мав досить багато часу для власних розваг, він жартував з жінками, навіть з такими немолодими, як Укон, намагаючись вивідати, що в них на душі.
«То кого ж ви там зустріли? Може, познайомилися із відомим монахом і привезли його до столиці?»
«О, як ви могли таке подумати? Ні, я знайшла дочку Юґао, що розтанула колись, немов роса на пелюстках «вечірнього лиця»…»
«О, це справді була дуже сумна історія! То де ж вона досі перебувала?» – запитав Ґендзі, а Укон, не наважуючись відкрити йому всю правду, відповіла: «Дуже далеко звідси, в гірському селищі… З нею були деякі колишні слуги. Ми довго