Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі Сікібу
Читать онлайн книгу.
про нього: «Він уважає себе мудрим, а насправді нічим не відрізняється від будь-якого іншого батька… Тож тепер зрозуміє, що його обдурили… А ще кажуть: “Ніхто не знає дітей краще за їхніх батьків…” Все це брехня…»
«Ото несподіванка!.. Невже це правда?.. Не скажу, що я ні про що не здогадувався, але стежити за дітьми мені й на думку не спадало… Який ненадійний цей світ!» – подумав міністр і, все зрозумівши, мовчки вийшов. І коли згодом пролунали гучні голоси його передового ескорту, жінки зашепотіли: «Пан міністр щойно поїхав… Цікаво, де це він досі перебував?.. Так і не позбувся легковажних звичок у поважному віці…» А ще більше занепокоїлися ті, кого міністр Двору мимоволі підслухав: «А мені здалося, що в повітрі пливе незвичний аромат, і я подумала, що це проходив наш панич…Який жах! Невже він чув наше лихослів’я?.. Він же такий гарячий…»
«Хоча нічого поганого в їхньому шлюбі не було б, – думав міністр у дорозі додому, – але люди могли б вважати його вельми посереднім. Після того як Великий міністр безжально завадив підвищенню моєї старшої дочки, я сподівався, що принаймні молодша дочка досягне кращої долі. Та, на жаль…» Загалом стосунки між міністрами завжди – і колись, і тепер – були вельми добрими, але згадалося й колишнє суперництво, і в міністра Двору так зіпсувався настрій, що до самого ранку він не міг заснути. З прикрістю згадуючи, як служниці казали: «Напевне, й пані Оомія помітила, що відбувається між дітьми, але дивилася крізь пальці на витівки своїх улюблених онуків», – він, по-чоловічому трохи запальний, відчував обурення і ніяк не міг заспокоїтися.
Через два дні міністр Двору знову прибув до матері. Втішена й задоволена таким частим відвідуванням, пані Оомія зустріла його в ошатному вбранні, ретельно причесавши підстрижене по-чернечому волосся. Хоч міністр і був її сином, але вона, з поваги до такої високої особи, ніколи не показувала йому свого обличчя. Було помітно, що він у поганому настрої.
«Мені стало незручно сюди приходити. Я здивований тим, як зневажливо дивиться на мене ваша прислуга. Може, я і не досяг багато чого в житті, але завжди прагнув з вами зустрічатися і мати з вами стосунки, що спираються на повну взаємну довіру. На жаль, через поведінку однієї невдячною особи я змушений висловити вам своє невдоволення. Я намагався вгамувати свої почуття, розуміючи, що не годиться так до вас ставитися, але не зміг», – сказав він, утираючи сльози, а на припудреному обличчі здивованої матері з’явився рум’янець.
«Що сталося? Чим могла прогнівити вас така стара, як я, жінка?» – запитала вона. Звичайно, міністр пожалів матір, але не відступав: «Я віддав під вашу надійну опіку свою малолітню дочку, вихованню якої досі не приділяв пильної уваги. Останнім часом я докладав усі зусилля до того, щоб прилаштувати в палац старшу дочку, яка завжди була мені ближчою, а тому повністю поклався на вас з надією, що ви дасте їй добру освіту. Та от, на жаль, зовсім несподівано я дізнався про вельми прикрі обставини. Хоча я не сумніваюся, що той юнак[18] справді
Тобто Юґірі.