Час second-hand (кінець червоної людини). Светлана Алексиевич
Читать онлайн книгу.
зовсім інші люди – молодики в малинових піджаках із золотими перстенями. І з новими правилами гри: гроші є – ти людина, грошей немає – ти ніхто. Кому цікаво, що ти Геґеля всього прочитав? «Гуманітарій» звучало як діагноз. Мовляв, усе, що вони вміють – це тримати книжку Мандельштама в руках. Відкрилося чимало незнаного. Інтелігенція потворно зубожіла. У нашому парку у вихідні кришнаїти встановлювали польову кухню й роздавали суп і щось там простеньке на друге. Ставала така черга охайних старих, що спазм у горлі. Дехто з них ховав обличчя. У нас на той час було вже двоє малих дітей. Ми справді голодували. Почали з дружиною торгувати. Брали на заводі чотири – шість ящиків морозива та їхали на базар, туди, де багато людей. Холодильників жодних, через кілька годин морозиво вже текло. Тоді роздавали його голодним дітям. Скільки втіхи! Торгувала дружина, а я то піднесу, то підвезу – все що завгодно був ладен робити, тільки не продавати. Довго відчував себе некомфортно.
Раніше часто згадував наше «кухонне життя»… Яке було кохання! Які жінки! Ці жінки зневажали багатих. Їх не можна було купити. А зараз часу на почуття ні в кого немає – всі гроші заробляють. Відкриття грошей – як вибух атомної бомби…»
Про те, як ми полюбили й розлюбили Горбі
«Горбачовський час… Величезні натовпи людей зі щасливими обличчями. Сво-бо-да! Усі цим дихали. Газети хапали, як гарячі пиріжки. Час великих надій – ось-ось потрапимо в рай. Демократія – невідомий для нас звір. Як навіжені, бігали на мітинги: зараз дізнаємося всю правду про Сталіна, про ГУЛАГ, прочитаємо заборонені «Діти Арбату» Рибакова та інші гарні книжки – і зробимося демократами. Як же ми помилялися! З усіх радіоточок волала ця правда… Мерщій-мерщій! Читайте! Слухайте! Не всі виявилися до цього готовими… Більшість людей не були налаштовані антирадянськи, вони хотіли тільки одного – гарно жити. Щоб можна було купити джинси, відеомагнітофон і найбільшу мрію – автомобіль! Усім бажалося яскравого одягу, смачної їжі. Коли я принесла додому солженіцинський «Архіпелаг ГУЛАГ», моя мама вжахнулася: «Якщо ти негайно не підеш із цією книжкою, то я тебе вижену з дому». У бабусі розстріляли чоловіка перед війною, а вона говорила: «Васьки не шкода. Арештували правильно. За довгий язик». «Бабусю, чому ти нічого мені не розповідала?» – питала я. – «Нехай моє життя здохне разом зі мною, щоб ви не постраждали». Так жили наші батьки та їхні батьки. Усе було розрівняно асфальтовим котком. Перебудову зробив не народ, це зробила одна людина – Горбачов. Горбачов і купка інтелігентів…»
«Горбачов – секретний американський агент… Масон… Зрадив комунізм. Комуністів – на смітник, комсомольців – на звалище! Я ненавиджу Горбачова за те, що він украв у мене Батьківщину. Радянський паспорт, як найдорожчу річ, бережу. Так, ми стояли в черзі за синюшними курчатами та згнилою картоплею, але це була Батьківщина. Я її любив. Ви мешкали у «Верхній Вольті з ракетами» а я жив у великій країні. Росія завжди для Заходу – ворог, її бояться.