Айвенго. Вальтер Скотт
Читать онлайн книгу.
до всього довкола; але вогонь, що час від часу зблискував у його очах, свідчив про зачаєне глибоко в душі усвідомлення свого жалюгідного становища і про бажання боротись. Обличчя Вамби, навпаки, виражало нетривку цікавість, метушливість і непосидючість, що притаманні таким людям, а також цілковиту вдоволеність своїм становищем і зовнішнім виглядом. Вони розмовляли англосаксонською мовою; як уже зазначалося, за тих часів вона була поширена в Англії серед простолюду, за винятком норманських вояків і почту дворян. Проте немає сенсу передавати їхню бесіду в оригіналі для читача, не знайомого з цією говіркою; тому ми визнаємо за краще навести її у дослівному перекладі.
– Святий Вітольде[72], прокляни цих бісових свиней! – пробурчав свинопас після марних намагань зібрати стадо докупи пронизливим дудінням рога. Свині зустрічали його поклик майже таким само мелодійним рохканням, проте аж ніяк не квапилися полишити розкішні страви з горіхів та жолудів і багнисті береги струмка, де частина стада лежала, розвалившись у багнюці й анітрохи не зважаючи на гучні крики свого пастуха.
– Побий їх громом, святий Вітольде! Бодай я скис, як до ночі двоногий вовк не заріже дві свині, а то й усі три! Сюди, Фангсе! Гей, Фангсе! – загукав він до кошлатого пса, чи то дога, чи хорта, а може, покручі хорта з шотландською вівчаркою. Пес, трохи накульгуючи, гасав довкола і нібито хотів допомогти хазяїнові зібрати уперте стадо. Але, чи то не втямивши знаків, які робив йому свинопас, чи забувши про свої обов’язки, чи то зумисне, він лише розігнав свиней у різні боки і таким чином обтяжив лихо, якому сам намагався зарадити.
– А бодай тобі дідько зуби повибивав! – бурчав Гурт. – Хай йому грець, тому лісничому! Підрізає кігті нашим собакам[73], от і нема з їх ніякого пуття. Зроби ласку, Вамбо, допоможи мені трішечки! зайди з отого боку пагорба і шугони їх звідти. Вони тоді за вітром побіжать додому, мов ягнятка.
– Слухай-но, – сказав Вамба, не рушачи з місця, – я вже спитав поради в своїх ніг: вони кажуть, що тягати мою розкішну одежину по багнюці було б з їхнього боку тяжкою образою шляхетної персони і її вбрання. Тож от що я тобі скажу, Гурте: поклич Фангса, нехай він впорається з худобою на свій розсуд. Хіба не все одно, зустрінуть твої свині загін вояків, розбійне кодло чи мандрівних прочан! До ранку свині будь-що стануть норманами, на твою власну втіху і полегшення.
– Цебто як – свині, на мою втіху та полегшення, стануть норманами? – спитав Гурт. – А ну-бо, поясни. Розуму в мене і так небагато, а тут ще й лють памороки забила. Нащо мені твої загадки!
– Ану скажи, як називаються оці рохкаючі створіння на чотирьох ногах? – спитав Вамба.
– Свині, дурнику, свині, – відказав свинопас. – Це кожен дурень знає.
– Еге ж, «свайн» – це по-саксонськи. А як ти назвеш свиню, коли її зарізали, облупили, розтяли на частини і підвісили за ноги, мов бунтівника?
– Порк[74], – відповів пастух.
– От