Lustrum. Роберт Харрис
Читать онлайн книгу.
проблем. А тепер – до роботи!
Після цієї короткої промови, яка змусила мене зашарітися, лікторам вручили нові різки, а також мішечки з грошима. Після цього з даху спустили його курульне крісло та показали його натовпу. Це спричинило захват та аплодисменти – і це не дивно, крісло було вирізане з нумідійської слонової кістки та коштувало більше ста тисяч сестерціїв (заплатить Македонія!). Потім всі ще потроху випили – навіть маленький Марк зробив ковток з кістяного кубку, заграли флейти, і ми вийшли з будинку, розпочинаючи нашу довгу процесію через місто.
Досі було дуже холодно. Та сонце вже зійшло, і його промені вкривали золотом дахи будинків. Рим поблискував таким непорочним сяйвом, якого я досі ніколи не бачив. Цицерон ішов поруч з Теренцією, за ними йшла Туллія зі своїм нареченим Фругієм, Квінт на плечах ніс Марка, а по обидва боки від сімейства йшли сенатори та вершники, одягнені в білосніжні одежі. Флейти співали, били барабани, звивалися танцюристи. Мешканці міста вишикувалися вздовж вулиць та вивішувалися з вікон, аби не пропустити ходу. Багато хто плескав у долоні та вигукував вітання, однак – і треба в цьому чесно зізнатися – подекуди було чути й незадоволені викрики. Вони лунали в найбідніших районах Субури, коли ми проходили по Аргілетуму, прямуючи до Форуму. Цицерон кивав в усі боки, а іноді піднімав праву руку на знак привітання, однак обличчя його було похмурим, і я знав, що він невпинно обмірковує свої подальші кроки. Я бачив, як Аттік і Квінт декілька разів намагалися заговорити до нього, та він відмахнувся, бажаючи лишитися сам на сам зі своїми думками.
Форум був уже заповнений натовпом. Ми пройшли повз ростри та порожню будівлю Сенату і нарешті почали підійматися на Капітолійський пагорб. Дим від жертовних багать завивався над храмами. Я відчував аромат від спалення шафрану та чув низьке мукання биків, які чекали своєї черги бути принесеними в жертву. Коли ми підійшли до Арки Сципіона, я озирнувся. Внизу перед нами простягався Рим – його пагорби та долини, башти й храми, портики й будинки, всі вкриті блискучим снігом, наче наречена, що чекає на свого судженого.
На Капіталійській площі ми побачили сенаторів, які вишукувалися перед храмом Юпітера в очікуванні на новообраного консула. Мене разом з усією родиною та прислугою провели на дерев’яний поміст, зведений спеціально для глядачів. Звук труби луною відбився від храмових стін – і всі сенатори, як один, повернулися, аби побачити, як Цицерон проходить крізь їхні ряди. Почервонілі на морозі сенатори проводили Цицерона жадібними поглядами. Були серед них такі, хто ніколи не обирався на цю посаду і знав, що його ніколи не оберуть, були й ті, хто жадав бути обраним, та боявся програти, а були й ті, хто вже був консулом і продовжував свято вірити, що ця посада має належати йому – йому одному. Гібрида, другий консул, теж стояв біля сходів, що вели до храму. Дах, здавалося, плавився в яскравому світлі зимового сонця. Обоє новообраних консулів, не привітавшись один з одним, піднялися