Аліса в Дивокраї: казки. Льюис Кэрролл
Читать онлайн книгу.
вона собі, – значно цікавіше зустрітися з Солоним Зайцем. Оскільки зараз уже травень, то він, може, уже не дуже казиться, у всякому разі, не так, як у березні. – Говорячи це, вона зиркнула вгору, і там на гілці дерева знову сидів Кіт.
– Ти сказала, на порося чи на карася? – запитав він.
– Я сказала, на порося, – відповіла Аліса. – І чи не могли б ви з’являтися і зникати не так раптово? Від цього у мене паморочиться в голові.
– Гаразд, – погодився Кіт. Цього разу він зникав дуже повільно, починаючи з кінчика хвоста і закінчуючи усмішкою, яка залишалася ще деякий час після того, як весь Кіт уже зник.
– Чи ба, мені часто доводилося бачити котів без усмішки, – подумала Аліса, – але усмішку без кота! Нічого дивовижнішого я ще зроду не бачила!
Пройшовши невелику відстань, вона опинилася перед будиночком Солоного Зайця. Вона подумала, що це саме його будиночок, бо димарі нагадували вуха, а дах був критий хутром. Будиночок був такий великий, що вона не насмілилась підійти до нього зразу, а спочатку з’їла шматочок гриба в лівій руці і підросла майже до двох футів заввишки. Навіть після цього вона наближалася до будиночка дуже боязко, говорячи собі:
– А що, як він і зараз казиться? Мабуть, краще було піти до Капелюшника.
Розділ VII
Чаювання божевільних
Перед будинком під деревом стояв накритий стіл, за яким Солоний Заєць і Капелюшник пили чай. Вовчок сидів посередині і спав, а ті двоє спиралися на нього ліктями, мов на подушку, і розмовляли через його голову.
«Вовчку, певно, дуже незручно, – подумала Аліса. – Проте він спить, йому, мабуть, все одно».
Стіл був великий, але вони всі троє збилися на одному кінці.
– Немає місця! Немає місця! – закричали вони, коли помітили, що Аліса наближається.
– Місця скільки завгодно, – обурено промовила Аліса і сіла у велике крісло в кінці столу.
– Випий вина, – запропонував Солоний Заєць заохочувальним голосом.
Аліса оглянула стіл, але там не було нічого, крім чаю.
– Я не бачу вина, – зауважила дівчинка.
– Його й немає, – погодився Солоний Заєць.
– Тоді не дуже чемно з вашого боку пропонувати його, – сердито сказала Аліса.
– А з твого боку було дуже чемно сідати до столу без запрошення? – зауважив Солоний Заєць.
– Я не знала, що це ваш стіл, – промовила Аліса. – Він накритий більше, ніж на трьох.
– Тобі треба підстригтися, – сказав Капелюшник. Весь час він з величезною цікавістю розглядав Алісу, і це були його перші слова.
– Вам треба навчитися не зачіпати особистостей, – відповіла Аліса трохи роздратовано. – Це свідчить про невихованість.
Капелюшник широко розплющив очі, коли почув це, проте у відповідь лише запитав:
– Що спільного між вороною і письмовим столом?
«Нарешті починаються розваги! – подумала Аліса. – Я рада, що вони стали загадувати загадки…»
– Думаю, що зумію відгадати, – додала вона вголос.
– Ти маєш на увазі, що зумієш знайти відповідь на загадку? –