Метафізика. Аристотель
Читать онлайн книгу.
істинним в найбільшій мірі серед речей є те, завдяки чому також іншим речам властива певна якість із тією самою назвою (наприклад, вогонь найгарячіший, і він – причина тепла для інших речей). Отож і найістинніше – причина істинності подальшого. Тому начала вічно сущого з необхідністю завжди є найістиннішими, а бувають істинними тільки іноді, і причиною їх буття не є щось інше, а натомість вони є причиною для іншого. Отже, наскільки кожна річ причетна буттю, настільки ж вона причетна істині.
2
[994a] [1] Одначе ясно, що певне начало існує і причини сущого не безконечні – ані в сенсі безконечної послідовності причин, ані в сенсі різноманіття видів. Адже неможливо, щоб одне походило від іншого як від матерії безконечно, скажімо, плоть від землі, земля від повітря, повітря від вогню, [5] і так без упину. І так само неможливо стосовно джерела руху, щоб, скажімо, людина приходила в рух від повітря, повітря від сонця, сонце від розбрату[32] і так без кінця. Подібно до цього не може тривати до безконечності послідовність цілей, наприклад: ходьба заради здоров’я, здоров’я заради щастя, щастя [10] заради чогось іншого і так завжди одне заради іншого. І так само стосовно чимбутності. Адже у випадку з проміжними членами послідовності, які мають щось останнє і щось, що передує їм, попереднє необхідно є причиною наступних за ним. Справді, якщо нам потрібно сказати, що з трьох членів є причиною, то ми назвемо те, що передує. Звичайно, не останнє, бо [15] кінцеве не є причиною чогось. Але й не проміжне, бо воно є причиною лише одного. І не має значення, чи мається одне проміжне, чи більше, безконечні вони чи скінченні. У безконечної послідовності такого роду і безконечного взагалі всі частини однаково проміжні аж до теперішньої. Отож якщо немає нічого першого, то взагалі немає жодної причини.
З іншого боку, і в напрямку [20] вниз послідовність не може тривати до безконечності, скажімо, якщо визначити початок вверху, так, щоб з вогню виникала вода, з води земля, і так безупинно з’являтиметься якийсь інший рід. Адже одне виникає з іншого у два способи: або так, як із хлопчика, що змінюється, виникає чоловік, або так, як із води – повітря (але не так, що це означає «одне після другого», як-от Олімпійські ігри з Істмійських). [25]
Коли ми кажемо, що чоловік виникає із хлопчика, то це як щось виникле із чогось, що виникає, або щось стале із того, що стає. Адже завжди є щось проміжне: як-от виникнення між буттям і небуттям, так і те, що виникає, між сущим і несущим; бо учень – це той, хто стає знавцем, це й означає вираз, що [30] із учня виникає знавець. А коли ми кажемо, що з повітря виникає вода, то одне з двох знищується. Тому вони не переходять одне в інше: [994b][1] з чоловіка не виникає хлопчик, адже при виникненні виникає не те, що зазнає виникнення, а те, що існує після виникнення. Так, день виникає із ранку, тому що день іде після нього. Але ранок не виникає із дня. Натомість у другому випадку вони переходять одне в інше. Проте в обох випадках це не може тривати до безконечності. Адже в першому випадку послідовність проміжних членів [5] неодмінно має кінець, а в другому випадку відбувається
Ідеться про космологію Емпедокла.