Метафізика. Аристотель
Читать онлайн книгу.
href="#n_19" type="note">[19]: матерію і джерело руху, – утім, нечітко і непевно, як це роблять у битві невправні воїни: [15] ті шарпаються на всі боки і нерідко навіть завдають влучних ударів, але роблять це не завдяки знанню. Так і ці філософи, здається, не розуміють, що говорять. Адже проголошені ними начала, вочевидь, лишають без застосування чи майже без застосування.
Наприклад, в Анаксагора розум постає як інструмент для утворення світу, і він згадує про нього кожного разу, як не знає, з якої причини щось існує з необхідністю. Натомість в інших випадках він називає причиною [20] все що завгодно тільки не розум[20]. Також Емпедокл, хоча й частіше застосовує свої причини, проте недостатньо і нерідко суперечить сам собі. Принаймні часто-густо в нього любов роз’єднує, а розбрат поєднує. [25] Адже щоразу, коли в нього всесвіт ділиться на елементи через розбрат, то вогонь згущується в одне ціле і кожен інший елемент так само. А коли під дією любові елементи знову збираються докупи, то частки кожного елемента з необхідністю розпадаються.
Отож Емпедокл, на відміну від своїх попередників, першим [30] розділив цю причину, припустивши існування не одного начала руху, а двох різних, причому протилежних. Окрім того, хоча він перший говорив про чотири елементи, що постають як матерія, насправді він використовує не чотири, а так, ніби їх було лише два: [985b] [1] з одного боку, в нього постає вогонь, з другого – інші елементи (тобто земля, повітря та вода) як єдина природа. Це можна зрозуміти з його поетичних творів.
Отож цей мислитель так говорив про начала і назвав їх стільки. Натомість Левкіп і його товариш Демокріт стверджують, що елементами є повнота і пустота, називаючи їх сущим і несущим (із них повне й тверде вони вважають сущим, а пусте й рідке – несущим, а тому вони кажуть, що суще існує не більше, ніж несуще, позаяк і тіло існує не більше, ніж пустота) та причинами всього як матерію [10]. І так само, як ті, хто уявляє сутність, що лежить в основі, як єдине, а все інше виводять з її змін, вважаючи рідке й щільне началами її змін. Так само ці філософи стверджують, що причинами всього іншого є відмінності. І таких відмінностей вони називають три: форма, порядок і [15] положення. Адже суще відрізняться, кажуть вони, лише «обрисом», «дотиком» і «поворотом»: із них «обрис» – це форма, «дотик» – це порядок, а «поворот» – це положення. Так, А від N відрізняється формою, AN від NA – порядком, а Z від Н – положенням. А от питанням про рух, звідки або яким чином спричинюється рух сущого, [20] вони, подібно іншим, також безтурботно знехтували. Отже, схоже, ось наскільки просунулося дослідження цих двох причин у наших попередників.
5
У ті ж часи і перед тим так звані піфагорейці, зайнявшись математичними науками, першими їх розвинули і [25] визнали їхні начала началами всього сущого. Оскільки ж головними началами математичних наук є числа, то піфагорійцям здалося, що числа багато в чому подібні до сущого (того, що є і що виникає), більше ніж вогонь, земля та вода (тобто, наприклад, певна властивість чисел є справедливість, [30] інша – душа й розум, ще інша – сприятлива мить, і так само в кожному окремому випадку). Також вони бачили в числах вияви
Див. Платон, Федон, 98 BC; Закони, 967 B-D.