Гра в бісер. Герман Гессе
Читать онлайн книгу.
змаганням, що хвилювало всіх. І якщо Плініо після кожних канікул, наче торкнувшись до матері-землі, повертався, сповнений нової потуги, то Йозеф набирався свіжої сили з кожних роздумів, з кожної прочитаної книжки, з кожної медитації, з кожної зустрічі з Магістром музики і ставав дедалі кращим речником і оборонцем Касталії. Колись, іще дитиною, він пережив своє перше покликання. Тепер він пізнав друге, і ці роки викували з нього довершеного касталійця. Давно вже він познайомився і з основами Гри в бісер і тепер, під час канікул, під наглядом досвідченого керівника почав компонувати свої перші власні партії. Тут він відкрив для себе одне з найпотужніших джерел радості і внутрішнього відпруження; від часів його невситимих вправ на клавесині й клавікордах з Карло Ферромонте ніщо так не відсвіжувало його, не давало йому такої втіхи, сили і щастя, так не утверджувало його в житті, як ці перші вторгнення в зоряний світ Гри в бісер.
Якраз у ці роки написані були ті вірші молодого Йозефа Кнехта, що збереглися в копіях Ферромонте; дуже можливо, що їх було більше, ніж дійшло до нас, і можливо також, що ці вірші, найраніші з яких виникли ще до того часу, як Кнехт прилучився до Гри, допомогли йому впоратися зі своєю роллю й витримати той критичний період. Кожний читач помітить у цих подекуди майстерно написаних, а подекуди явно наспіх накиданих строфах сліди кризи й глибокого зворушення, які Йозеф переживав тоді під впливом Плініо. В деяких рядках вчувається тривога, принципові сумніви в собі самому і в сенсі буття, аж поки, нарешті, у вірші «Гра в бісер» забриніла, здається нам, щира, святоблива відданість ідеям Касталії. Між іншим, уже саме те, що він написав ці вірші й навіть при нагоді показував їх декому зі своїх товаришів, було певним визнанням світу Плініо, невеличким бунтом проти касталійських законів. Бо якщо Касталія взагалі відмовилася від художньої творчості (навіть музичні твори тут допускають лише у формі стилістично простих, суворо скомпонованих вправ), то складання віршів вважалося взагалі чимось неймовірним, сміховинним, навіть ганебним. Отже, ці вірші – не порожня забавка, потрібен був високий тиск, щоб полилися ці рядки, а також уперта мужність, щоб записати їх, показувати іншим і признаватися, що вони твої.
Не можна не згадати, що й Плініо Десиньйорі під впливом свого супротивника багато в чому змінився, пройшов певну фазу розвитку – і не тільки в розумінні виховання в собі гідних методів боротьби. З року в рік вони товаришували й змагалися, і Плініо бачив, як його супротивник невпинно виростав у зразкового касталійця, в постаті товариша все видиміше і яскравіше проступав перед ним самий дух Педагогічної Провінції, і так само як він, Плініо, приносив з собою щось зі свого світу й будив у душі Йозефа неспокій, сам він, у свою чергу, дихав касталійським повітрям і підпадав під його вплив та під його чари. Якось, останнього року свого перебування у Вальдцелі, після двогодинного диспуту про ідеали чернецтва та про його небезпеки, який вони провели в присутності старшого класу