Визначні роки. Від 20 до 30. Вмикай на повну та досягай максимуму. Мэг Джей
Читать онлайн книгу.
категорій дозволили тому, що психологи називають «нереалістичним оптимізмом» (упевненість, що з вами ніколи не станеться нічого поганого), узяти гору над логікою і розважливістю. Дорослі з різним життєвим досвідом забули, як прорахувати свої дії. Через це покоління двадцяти-тридцятирічних і перетворилося на таку собі бульку, що ось-ось мала луснути.
У своєму кабінеті я бачила, як це відбувається.
Велика економічна криза з тривалими наслідками викликала в цієї молоді почуття дезорієнтованості та спустошеності. Двадцяти-тридцятирічні мають кращу освіту, ніж їхні попередники, але вони рідше знаходять роботу після коледжу. Багато робочих місць для початківців передали за кордон в аутсорсинг, і це ускладнило молоді працевлаштування вдома[13]. За спадної економіки і зростання чисельності населення безробіття протягом кількох десятиріч сягло найвищого рівня[14]. Першим робочим місцем стає неоплачувана інтернатура[15]. Приблизно чверть цієї молоді не має роботи, а ще чверть працює на умовах часткової зайнятості[16]. З поправкою на інфляцію молодь від двадцяти до тридцяти років на оплачуваній роботі заробляє менше, ніж ровесники в 1970-х роках[17].
Оскільки короткочасна робота замінила тривалу зайнятість, молоді люди після двадцяти не затримуються на одному місці: лише до тридцяти років вони встигають змінити кілька місць роботи. Третина в цьому віці змінює місце проживання, залишаючи рідних і друзів, утрачаючи послідовність кар’єрних резюме і розпорошуючи свою енергію[18]. Кожний восьмий повертається додому до матері й тата, частково через зменшення зарплатні й збільшення заборгованості за оплату навчання: протягом останніх десяти років кількість студентів, у яких ця заборгованість перевищує 40 000 доларів, збільшилася вдесятеро[19].
Складається враження, що всі хочуть залишатися двадцятирічними, за винятком тих, кому дійсно минуло двадцять. Твердження, що «тридцять – це нові двадцять», починає викликати нову реакцію: «Боже, сподіваюся, що це не так».
Я щодня працюю з молоддю, яка почувається обдуреною, бо не справдилися сподівання стосовно того, що цей період буде найкращим у житті. Люди гадають, буцім сеанси психотерапії з тими, кому за двадцять, полягають у вислуховуванні розповідей про пригоди й невдачі безтурботних юнаків та дівчат, і частково це справді так. Але за зачиненими дверима мої клієнти розповідають про тривожні речі:
• У мене таке відчуття, немовби я посеред океану. Ніби можу плисти в будь-якому напрямку, але землі ніде не видно, і я не знаю, куди рухатися.
• Маю таке відчуття, що треба й далі наважуватися на випадкові зв’язки і дивитися, що з того вийде.
• Я не знала, що щодня плакатиму в убиральні на роботі.
• Від двадцяти до тридцяти років час сприймається зовсім по-іншому. Попереду вдосталь часу, і повинно статися багато цікавого.
• Моїй сестрі вже 35, а вона
Щодо проблем постмодернової економіки та її наслідків див.: Richard Sennett “The New Political Economy and Its Culture” у вид.: The Hedgehog Review 12 (2000): 55–71.
Поточну статистику див. на сайті Бюро статистики праці: http://www.bls.gov/cps.
Про конкуренцію в неоплачуваній інтернатурі див.: Gerry Shih “Unpaid Work, But They Pay for Privilege” у вид.: New York Times, August 8, 2009.
Останні дані про цю категорію молоді див.: The Pew Research Center 2010 report “Millennials: Confident. Connected. Open to Change”, http://pewresearch.org/millennials.
Крім праць П’ю, є ще одне джерело поточної інформації про молодь від двадцяти до тридцяти років у США, див.: The Network on Transitions to Adulthood, www.transitions2adulthood.com.
Див. перший розділ у книжці Jeffrey Jensen Arnett “Emerging Adulthood: The Winding Road from the Late Teens through the Twenties” (New York: Oxford University Press, 2004).
Див.: The Project on Student Debt, http://projectonstudentdebt.org.