Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття. Коллектив авторов
Читать онлайн книгу.
здебільшого коливалася в межах 1: 2,5 – 1: 3,5[19]. Верхні вінці («платви», «вінці»), у які врубували крокви, могли лежати в одній площині зі стіною або поза нею, переважно на власну ширину чи й більше (на 0,5 м). Зазвичай усю поверхню даху вкривали сніпками, зв’язаними при колосі «в головку» («головáчки», «кички», «китиці», «снíпки», «боги», «жу’ пи»). Їх укладали коренем додолу, що надавало усій поверхні даху східчастої фактури. Гребінь даху («гребінь», «верх», «вершок», «вовк», «баран») вивершували валом зволоженої та добре втоптаної м’ятої соломи і закріплювали «кізлами» («кізлинім», «кізлинами»).
Загалом, бойківське житло відзначалося надзвичайною гармонійністю, довершеною композиційністю як у цілому, так і у співвідношенні окремих елементів. Зокрема, як встановив відомий український мистецтвознавець П. Жолтовський, на причілковому фасаді хати п’ять головних точок (вершина і два окапи даху, краї підвалин) можна було вписати в коло. Водночас основні горизонтальні параметри з боку головного фасаду (довжина гребеня даху, стріхи, зрубу і т. п.) перебували у співвідношенні так званого «золотого перетину» з висотами усієї будівлі, солом’яного покриття, видимої частини стін тощо.
У ХІХ – на початку ХХ ст. на Лемківщині побутували двори з вільним розташуванням споруд та зімкнуті двори («довга хижа»). Зімкнутий двір був основним типом забудови в південних і південно-східних районах. Водночас такі двори спорадично траплялися в окремих селах на заході галицької Лемківщини (хоча тут вони поступались вільному типу забудови)[20]. Не зважаючи на те, що дослідники відзначають подібність шляхів розвитку лемківських і бойківських зімкнутих дворів, між ними спостерігається й певна відмінність – житлова камера в лемківській «довгій хижі» практично завжди займає крайнє місце у блоці. Щодо планування житлового зв’язку (як у складі зімкнутого двору, так і в окремому житлі), то для лемків були характерні споруди як однорядові («хата» + «сіни», «хата» + «сіни» + «комора»; «хата» + «сіни» + «хата» + «комора» тощо), так і дворядкові, у яких по ширині житлового приміщення виділяли «ванькир» чи «комору» («хата» + «сіни» + «хата» / «комора»; «хата» / «ванькір» + «сіни» + «хата»; «хата» / «ванькір» + «сіни» + «хата» / «комора» та ін.).
Для будівництва хати використовували смереку, ялицю, рідше бук. Стіни складали у зрубній техніці («сруб», «струб»). Вінці в’язали з колод («кругляків»), брусів, півколод («протіс», «плениць») і дошкоподібних пластин («швелів», «швалів»). Як і скрізь у Карпатському краї, колоди і бруси по кутах з’єднували простими замками («старовіцькі вугла», «на облап»), при використанні пластин і півколод застосовували замки з прихованим зубом («на канюх», «на ліптак»). Зовнішні стіни хат на галицькій Лемківщині найчастіше фарбували на червоно або чорно і лише щілини між вінцями забілювали білою глиною (білою глиною декорували одвірки і навколо вікон).
Стелю («полаву», «повл») виготовляли з півколод, рідше з дощок (які зверху промащували глиною).
Могитич І. Р. Типи та розвиток будівель селянського двору… С. 75.
Сілецький Р., Сополига М. Двір. Лемківщина: у 2-х т. Львів: ІН НАН України, 1999. Т. 1. С. 251; Сілецький Р. Сільське поселення та садиба в Українських Карпатах XIX–XX ст. Київ: Наукова думка, 1994. С. 118.