Мисливські усмішки. Остап Вишня
Читать онлайн книгу.
з відділами…
І чекають на місяця. А він їх ділить по двоє й шпурляє в кущі, на скелі, на море…
– Місячні ванни!
Ах, ті місячні ванни!
Після їх засновуються «ліквідкоми».
Ті місячні ванни – вони сильний вплив на організм людський роблять…
І на місцеву пошту…
Тоді з Криму в усі краї Союзу Радянського летять од жінок телеграми:
– Люблю! Цілую! Та вишліть же гроші!
А з усіх країв Радянського Союзу до чоловіків шумлять телеграми:
– Чому не пишеш! Уже?! Закотивсь?! Хахоль триклятущий!
Ах, місяць! Ах, паливода!
………………………………
І ніщо того місяця не зборе! І ніхто йому ради не дасть!
Він ворожій!
І сила в ньому непереборна…
І коли б ви посадили отут над морем найсерйознішу колегію хоч якого хочете наркомату, хоч правління Українбанку (на що народ фінансовий!), або Вукоопспілки, а хоч навіть Українкустарспілки (хоч і хвора вона дуже) і примусили його (її) винести постанову про «змичку», резолюція була б отака (об заклад б’юсь!):
«Заслухавши доповідь члена правління N про чергову роботу на селі і беручи під увагу всю складність і серйозність становища в зв’язку, з одного боку, з непом, а з другого боку – з необхідністю за всяку ціну зміцнити союз робітництва з селянством, ухвалили:
Дайте нам за руб за двадцять
женщину з огньом».
Бо на небі місяць кримський.
Перші кроки
(поради для ще не українізованих)
Про неприємну справу оце писатиму… Нічого не зробиш: мушу… Посада мені така вже трапилася, а воно ж, кажуть: «Узявся – так роби!»…
Про українізацію писатиму. Декрета ж ото Радянська влада видавала, щоб закінчити з цією справою. Поспішати треба. А то ще чого доброго… Знаєте, Радянська влада не любить жартувати… Доведеться, братця, при… той… налягти… Українізуємось давайте, та тоді вже спокійнісінько що два тижні платню одержуватимемо, до профспілки одраховуватимемо, коли треба – «Інтернаціонала» співатимемо, демонстрації робитимемо…
Як справжні революціонери… Робітничі селяни, одне слово.
Знаю я, що воно не дуже приємно…
То собі сидиш, і всякі «отношения» в тебе тільки: чирк-чирк! Чирк-чирк – як мухи.
В ответ на предписание і т. д., і т. ін…
А тепер розженешся… і до словника…
Але що поробиш? Треба: можуть скоротити…
І вчи, і переучуйся, і ходи на лекції… Та ціла морока… Та ще й морально якось непевний. Все-таки хоч що б там говорили, а мова мужича… То по-панському говорив, а то по-мужичому. Якось воно, знаєте, не… Та я, одне слово, вас розумію.
І не легенька та мова. Має й граматику, й синтаксу, й літературу цілу. За один вечір її не подужаєш.
Я по собі знаю, як вона мені не легко давалась.
Учили мене тої мови української давненько вже…
Я вже був чималим чолов’ягою. Щось було мені місяців, мабуть, одинадцять, а може, й цілий рік… Так що вже добре знав, де в матері пазуха розстібається. Мати мене вчила. Каже було:
– Кажи: