Мисливські усмішки. Остап Вишня
Читать онлайн книгу.
та й кинув, воно б і нічого, а то – напам’ять. А хай їй грець! Найдужче вона мені втямки далася.
Книжки я любив змалку. Пам’ятаю, як попався мені Соломонів «Оракул»{10}. Цілими днями сидів над ним та кульку з хліба пускав на оте коло з числами різними. Пускаю, аж у голові макітриться, поки прийде мати, вхопить того «Оракула» та по голові – трах! Тоді тільки й кину.
Взагалі любив я книжки з м’якими палітурками..
Їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить.
Не любив «Руського паломника»{11}, що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться було мати, так у мене душа аж у штанях.
А решта книг читалося нічого собі.
Писати в газетах я почав у Кам’янці, на Поділлі, 1919 року, за підписом Павла Грунського{12} (Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, що й ви!). Почав з фейлетону.
Часто мене запитують, де я мову свою взяв.
Мову свою я взяв з маминої циці. Це – невичерпне джерело мовне.
Зверніть увагу на це, матері, і ваших діточок ніколи не доведеться українізувати.
Хто вивершив мову? Робота. Робота і вказівки А. Ю. Кримського{13} та Модеста Пилиповича Левицького{14}, що з ними я мав щасливу нагоду працювати і про яких я завжди згадую з почуттям глибокої подяки.
Жив я в Києві. В Харків «мене переїхали» 1920 року, в жовтні місяці, а в квітні місяці 1921 року почав я працювати у «Вістях» з Вас. Блакитним{15}.
У «Вістях» почав я працювати за перекладача. Робота серйозна, робота відповідальна, робота тяжка, бо доводилося-таки як слід пріти над газетними отими перекладами.
Перекладав я, перекладав, а потім думаю собі:
«Чого я перекладаю, коли ж можу фейлетони писати!! А потім – письменником можна бути. Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму».
Зробився я Остапом Вишнею, та й почав писати.
Сиджу собі та й пишу. Робити більше нічого, папір є, робота не важка – не те, що там шість годин у яку-небудь книгу рахунки записувати.
Спочатку було тяжкувато, бо папір попервах був поганкуватий і чорнило не дуже добре, та й олівці часто ламались, а потім, як «Книгоспілка»{16} взялась постачати добре канцприладдя – стало легше. Уже й промокачка появилася, вже не доводиться тобі твори до стінки ліпити, щоб не розмазувалося, – твори кращими виходять, чепурнішими.
Потім купив портфеля – зробився вже справжнім солідним письменником.
Роки собі минають – стаж собі набігає.
Ах, яка це хороша штука – стаж!
Він так сам по собі непомітно набігає, а здорово нашого брата підтримує.
А там за стажем, дивись, і «маститість» прийде.
Уже так, коли придивишся на волосся, видно, що щодня «маститості» прибавляється. Швидко-швидко вже замість волосся сама «маститість» на голові буде.
Тоді вже зовсім добре. Прийдеш до редакції, принесеш що-небудь, редакторові незручно буде зразу пугнути. І скаже редактор