Благослови, душе моя, Господа!... Роман Іваничук
Читать онлайн книгу.
бачив, як мій батько печалувався над приреченим українським цвітом. А хлопці зголошувалися, хлопці йшли, бо знову на наші землі насувалася червона орда, ціну якій галичани вже знали, і їм здавалося, що дивізія стане зародком новітнього леґіону усусусів.
То були чесні й запальні хлопці… Я мешкав у Сіднеї в колишнього дивізійника Левка Яськевича, він так і казав: «Ми були переконані, що повториться австрійський варіант – у складі німецької армії буде створений корпус Січових Стрільців (так ми розшифровували абревіатуру СС), який після поразки німців у війні започаткує українську регулярну армію».
На жаль (чи й на щастя), історія ніколи не повторюється.
До Коломиї прибув у передсмертному своєму вояжі по окупованих територіях генерал-губернатор Ганс Франк, щоб напутити дивізійників, яких зібрали в приміщенні театру.
Браві хлопці стояли на сцені під полотнищем із зображенням жовтого лева – і серед них Тарас Жовнірук. Красуня Дануся сиділа у першому ряді і, горда за свого милого, закохано посміхалася йому крізь сльози… Та чи одна вона? У Трачі тужила за своїм нареченим Богданом Сорокою моя сестра Наталка… Не знаю, чи Дануся зустрічалася після цього коли-небудь із нареченим, а Наталка мала таку можливість. Богдан одружився зі зрусифікованою німкенею, живуть вони за Уралом, діти не знають української мови.
Майже всі лицарі дивізії пропали, навіть ті, які не загинули від гармат…
Узимку 1944 року ґімназію закрили: там розташувався німецький воєнний шпиталь. Відступаючи, німці підпалили ґімназію, цілий тиждень покутська околиця спостерігала за зловісними димами… У тому полум’ї пропало все: бібліотека, обладнані за останнім словом науки фізичний, хімічний та природничий кабінети – і наше дитинство. Я виніс із полумені опудало пелікана і пішов з ним, – теж дотла вигорілий, пропалений, – таким ступив на поріг своєї юності.
4
На початку жовтня 1990 року, коли розпочала роботу Друга сесія Верховної Ради УРСР, на нинішньому Майдані Незалежності, а тоді ще на площі Жовтневій, несподівано не тільки для столиці України, а й для всього цивілізованого світу виросло шатрове містечко голодуючих студентів. Сталося те, що мусило статися в народі, який прокинувся від віковічної рабської сплячки і почав боротися за незалежність: на поле битви вийшла молодь.
Відчайдушний і рішучий студентський чин засвідчив, що українська нація жива і має шанс на перемогу. Старше покоління, до якого належу і я, винесло на авансцену політичної боротьби проблему самостійності України, проте самої незалежності не могло б здобути власними силами: ідеї «батьків нації» залишаються умоглядними і вмирають разом з носіями тих ідей, якщо ідеї не знаходять відгуку й підтримки серед молоді.
Народна Рада чекала якоїсь реакції від суспільства на власну діяльність, усвідомлюючи, що без відповідної популярності своєї політичної позиції не зможе втриматися в боротьбі